Читати книгу - "Інформатор"

Клайд виконував облік у записнику, подалі від комп’ютерів, і раз зиркнувши у свої записи, він міг точно сказати ФБР, скільки грошей провів через свої готелі й бари за останніх вісім років. З його слів, сума сягала приблизно 300 тисяч доларів за рік. І це лише на усіляких дрібницях. Справді серйозні гроші оберталися в барах, магазинах із випивкою і стриптиз-клубах.

Потроху він став повноцінним членом мафії. Коли Вестбей пропрацював два роки на керівній посаді, його запросили в подорож до Вегаса «для своїх». Клайд летів приватним літаком разом із Хенком та братами Метономи. Лімузином вони приїхали до великого казино, де Вестбею зняли окремий люкс. Усі витрати взяв на себе Хенк — вечері зі стейками, вишукані вина, вродливі повії. Увечері в суботу Хенк запросив його у пентхаус перехилити чарку з Бонном. Лише Бонн Дюбос і «кузени» та Клайд Вестбей, оскільки він теж став членом цієї організації. Наступного дня вони з Хенком пили каву в барі казино, де він і дізнався кілька правил. Вони були досить простими: 1) роби, що сказано; 2) не патякай зайвого; 3) не довіряй нікому, крім своїх; 4) не втрачай пильності й ніколи не забувай, що порушуєш закон, і 5) не будь стукачем, бо це не скінчиться добре ні для тебе, ні для твоїх рідних. Від нього вимагали вірності, в обмін на яку обіцяли багато грошей. До правил Клайд претензій не мав.

Керівники також зобов’язані були відвідувати казино принаймні двічі на місяць. Схема була простою. Хенк передавав Клайду від 5 до 10 тисяч доларів готівкою, на яку потрібно було грати, — таким чином, гроші, які прийшли з казино, поверталися назад. В обмін на них Вестбей, виступаючи в ролі гравця, отримував стопку фішок по 100 доларів. Найбільше він полюбляв грати у блекджек: в цю гру він грав досить добре, щоб обійтися майже без збитків. Після придбання фішок, скажімо, на дві тисячі, він грав близько години, а тоді припиняв гру. Замість того, щоб піти, прихопивши їх із собою, він просив розпорядника обміняти фішки на гроші й записати на його рахунок, звісно, на вигадане ім’я. Раз на рік Клайд перераховував кошти з казино на банківський рахунок, який контролював Хенк. Минулого року Клайд вивів із казино 147 тисяч чистих грошей.

Він майже не сумнівався, що всі «кузени» й усі менеджери відмивали гроші таким чином — через фішки у казино.

Озираючись назад, Вестбей не міг пригадати конкретну мить, коли він вирішив перейти межу й почав порушувати закон. Він робив те, що наказував йому бос, і, здавалося, це нікому не шкодило. Він знав, що відмивання грошей — справа нелегальна, але робити це було так легко. Просто неможливо схибити. Та що там говорити, їхні власні бухгалтери й гадки не мали про це. До того ж, йому платили багато грошей, він витрачав не менше, тож життя було прекрасне. Звісно, Вестбей розумів, що це була організована злочинність, але ж його участь у махінаціях не була аж такою вже значною. З часом вона стала частиною його життя, давала відчуття безпеки. Іноді, їдучи узбережжям в окрузі Брансвік, він спостерігав, як споруджують новий будинок чи встановлюють дороговкази до нового закритого гольф-клубу, і його сповнювала гордість: адже все справа рук Бонна. Якщо федерали коли-небудь цим зацікавляться, вони полюватимуть на серйозних хлопців, на «кузенів», і не перейматимуться такою дрібного рибою, як він.

Та ніхто нікого не шукав. Здавалося, усім байдуже. Через кілька років це вже був звичайний бізнес.

Ось чому дзвінок Хенка, який повідомляв, що у них виникла проблема, пролунав для Вестбея, мов грім з ясного неба. Суддя Макдовер, людина, з якою він ніколи не зустрічався, привернула небажану увагу відповідних органів. Клайд жив у іншому окрузі, тож навіть імені її не чув. Він не розумів, яку роль їй відведено в організації Дюбоса, але гадав, що вагому, з огляду на те, яка тривога здійнялася. Хенк, який нечасто говорив про свого «дядька», зізнався що Бонн непокоїться. Потрібно було діяти.

Хенк заїхав до офісу Клайда в готель «Хвиля серфера» і за чашкою кави біля басейну розповів, що Бонну потрібна послуга. Дюбос обрав його, Клайда Вестбея, для цієї брудної роботи, оскільки його ніхто ніколи не запідозрить. Про вбивство не йшлося. Потрібно було лише налякати, але зробити це переконливо. Аварія на території резервації пізно вночі. Звісно, Клайд не хотів робити цього, але відмовити було неможливо. Насправді він сприйняв це як належне, немов щодня цим займався, — чому б це не зробити для «кузенів».

Хенк погодився, що Зік Форман підходить на цю роль якнайкраще. Він же й домовився про доставку викраденої вантажівки; Клайд не знав про ці домовленості. Так завжди було в їхній банді: ту чи іншу інформацію знали мінімум осіб, щоб уникнути витоку. Хенк дістав фальшивий номерний знак Флориди для авто Клайда. Операція пройшла як по маслу, Хенк контролював усе по телефону. Клайд не знав, хто саме прикинувся інформатором і заманив Лейсі та Г’юго на територію резервації. За кілька секунд після зіткнення Клайд зупинився за «доджем» і наказав Зіку забиратися звідти й сідати в його авто. З носа Зіка текла кров. Клайд перевірив подушку безпеки у «доджі» — там крові не було. Г’юго був у жахливому стані: застряг у розбитому вітровому склі, стогнав, ворушився і стікав кров’ю. Його телефон був у правій задній кишені джинсів. Клайд зауважив, що він не був пристебнутий ременем безпеки, але не міг з певністю сказати, чи активувалася подушка на місці пасажира.

Ні, він не знав, чи хтось навмисно зіпсував подушку та ремінь безпеки. Ні, він не торкався Г’юго, за винятком того, що дістав телефон. На ньому були гумові рукавички, і він був наляканий, перебуваючи так близько до чоловіка, який конав, стікаючи кров’ю. Вестбей не приховував, що почувався