Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ю. Саницький «Битва під Жовтими Водами»
Ця пісня багато в чому нагадує народну пісню. Взагалі в той час в Україні дистанція між фольклором і писемною творчістю не була значною.
Згадана пісня дійшла до нас із рукописного збірника середини XVII ст. Вона достатньо адекватно відображує ті настрої й погляди, які панували в козацькому середовищі. Автор тішиться, що ляхи зазнали поразки. З іронією пише про них:
«До Жовтої Водиці Наклав їм дуже хмельниці. Не могли на ногах стояти — Воліли утікати».У цій пісні не маємо антитатарських мотивів. Радше, навпаки, автор радіє, що татари разом із козаками побили поляків:
«І по пастуші табунці Приїхали к нам ординці. Не утікай же, ляху, З самого перестраху…»Із тексту пісні навіть складається враження, що чи не головною силою в битві під Жовтими Водами були татари. Й сама битва трактується як татарський наїзд на ляхів, у якому брали участь козаки.
Є в пісні певний натяк на причини Хмельниччини. Там не говориться про якісь кривди православних, не йдеться, за великим рахунком, і про причини соціального характеру. Виявляється, що головна образа козаків полягала в тому, що ляхи зв’язалися із євреями:
«Миліш вам жиди-збойці, Ніж запорожці-молойці».Через цю «милість» з євреями поляки якраз і отримали наїзд татар і Хмельницького:
«Хоть же маєте кримчухи, Дайте їм тепер кожухи. Отже, Хмельницький може — Поможи йому, Боже, Тих куроїдів бити, Як жидів не живити».І завершується пісня кпинами над боягузтвом ляхів та прославлянням молодецтва козаків і татар:
«Юж утікають з валів, Бояться самопалів, Волять татарської юки, Ніж козацької руки».Мається на увазі, що поляки радше підуть до татарського полону, оскільки більше бояться козаків.
Як бачимо, союзниками козаків є татари. І хоча щодо татар простежується певна дистанція, ставлення до них позитивне. Тим самим пісня про битву під Жовтими Водами перекреслювала поширені раніше уявлення, що козаки є ворогами татар.
Ще один вірш про битву під Жовтими Водами дійшов до нас із «Літопису, або Хронічки різних справ і подій» Йоахима Єрлича. Автор цього твору, який належав до представників української шляхти, був свідком Хмельниччини. «Хронічка…» побачила світ у Варшаві в 1673 р. Хоча твір писався польською мовою, у ньому зустрічаються україномовні фрагменти. Серед них – «Пісня про пана Миколая Потоцького, коронного гетьмана, і про Хмельницького, року Божого 1648»625.
Чи справді твір з’явився 1648 р. – можемо дискутувати. Але те, що він був написаний незадовго після поразки під Жовтими Водами, сумнівів немає. Вірш адекватно відображує реалії, пов’язані з цією битвою. Щоправда, в ньому зустрічаються виражені ідеологічні аспекти.
«Пісня…» побудована як малий драматичний твір. Перша частина – звернення жовнірів до коронного гетьмана Миколи Потоцького. У ньому є заклик до цього полководця вміло керувати ввіреним йому військом, враховувати різні обставини. Звучить симпатія до запорожців як до звитяжних воїнів, що можуть розгромити жовнірів:
«Жони і діти гди ся мають подіти наші напотом, Гди нас молодці, тії запорожці, збавлять клопотом».Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:
«Чини трактати а кажи брати гроші за заслугу, Бо то єсть здавна заслуга славна запорозького люду».Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», тобто за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».
Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:
«Он глянув як звір, знет крикнув, як лев, на жолнірськії слова, Остра, як міч, а груба, як річ, була йому тая мова».Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:
«Бо скоро стали ляхи подле плавлі, зараз построчили, Хмельниччики, ординчики обоз заточили».Тут, як і в попередній пісні про битву під Жовтими Водами, немає антитатарських мотивів. Татари подаються як союзники козаків. І це сприймається цілком нормально.
Автор говорить про поразку Миколи Потоцького під Жовтими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів», після закриття браузера.
