Читати книгу - "Сонячна магія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Геб став обличчям до переслідувачів і підняв млинець у витягнутих руках.
Лише на три сходинки нижче був Головнокомандувач. Гебвін навів на нього заклинання, а сім темних дул націлилися йому в лоб. Геб уже зрозумів, чому заклинання зіпсувалося, бачив, де порвалось кілька золотавих ниток, що становили тканину магічного візерунка. Він потягся до цього місця — але не рукою, а свідомістю, — з’єднуючи нитки.
Стволи зброї почали оберталися з сухим шелестом, звук перетворився на гудіння…
Вони вистрілили одночасно. Сім куль вилетіли з рушниці, а заклинання випустило із себе тугий потік води, наповненої світловими магічними порошинками. Потік був настільки щільний, що збив кулі — вони ніби наткнулися на залізну стіну, сплющилися й опали. Вода пузирилася та пінилась, поки вдарила Головнокомандувача та змела його з щаблів. Водяний вал покотився сходами разом із гномами, які відчайдушно репетували та розмахували руками. Геб відкинув заклинання, розвернувся й побіг за супутниками, що встигли подолати другий сходовий марш.
Вони збігали нагору так довго, що навіть дихання могутнього Гаргантюа стало важким та хрипким. Сходи скінчилися несподівано — щойно під ногами були щаблі, й раптом їх змінила рівна підлога. Тут починався срібний лабіринт. Пес зістрибнув зі спини ельфа й мовив:
— Ми всередині Голки. За мною Гноми, зважаючи на гамір, були ще десь далеко внизу, й звуки погоні дедалі тихшали. Услід за магопсом втікачі звернули ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч…
— Куди ти нас ведеш? — запитав Геб, і тут вони ввійшли до печери.
З далекої стелі звисали сталактити. У молочно-білих глибинах гігантських бурульок пливли, вигинались і переливалися плями світла. Далі підносився справжній ліс гострих сталагмітів, їхні чорні тіні перехрещувалися на срібній підлозі, на рівній і темній, немов закіптюжене скло, поверхні підземного озерця.
— Ух! — тільки й зміг сказати Геб, розглядаючи казкову картину.
Хлюпання мокрих чобіт досягло печери, й Каштелян підхопився.
— Гноми. Поринаємо…
— Як поринаємо? Куди? — Геб глянув на озерце. — Ти хочеш, щоб ми…
— Гагра не буде, — заявив ельф. — Гагра боїться.
Каштелян перебив:
— Як хочете. Зубастик там… — і шубовснув у озеро. Вода не хлюпнула, а розійшлася ледачими перекатами — тільки хвіст майнув над поверхнею і зник.
— Гадаю, нам варто скористатися прикладом нашого доблесного магічного пса, — розважливо зауважив Грюон, озираючись на прохід, де вже миготіли постаті гномів. Він зігнув руки в ліктях, склав разом долоні й пірнув «щучкою». За мить його приклад наслідував Геб. Тупіт і голоси лунали десь за лісом сталактитів. Гагра зітхнув і важко стрибнув у темну воду.
Розділ 15Потаємна печера
Бардо Тодол надягнув штанці на задні лапи пацюків. Поклав сірі тулубці у велику срібну чашу й вилив туди ж рідину з глечика, що стояв ліворуч.
«Пфух!» — пролунало в спальні, над столом піднявся клуб золотавого диму. Маг зачекав якусь мить, зачерпнув ложечкою рідину з глечика, що стояв праворуч, і теж вилив у чашу. Від розрідженого магрилу знову пішов дим, виник неприємний запах. Сторонній людині здалося б, що по спальні поширилися дуже тихі звуки, які долинали начебто з іншого світу. Ці звуки поступово голоснішали, та й неприємний запах посилювався.
Тодол поморщився взяв третій глечик і, вже не користуючись ложечкою, хлюпнув чималу частину його вмісту в чашу.
Якийсь час нічого не відбувалося, а по тому над чашею спух веселковий міхур. Маг зрозумів, що передав куті меду з останнім інгредієнтом, і підвівся.
Міхур безшумно лопнув, виплюнув клуб густого диму, забарвленого в усі кольори веселки. Примарні голоси залунали виразніше, запахло так, що маг відсахнувся.
Різнобарвний дим піднявся до стелі, над чашею знову спух і лопнув міхур, нова хвиля густих міазмів поширилася по спальні. З очей Тодола потекли сльози, й маг відступив від столу. Над чашею здійнявся третій міхур.
І лопнув. Примарні голоси лунали дедалі гучніше, зі злісною радістю. На стінах виникли сірі тіні, що кривилися, немов їх відкидали невидимі потойбічні істоти, яким належали голоси.
Бардо Тодол ще сильніше зморщив носа й щось замугикав. Над чашею здійнялася півсфера, за її веселковими стінками вгадувався безладний рух. Примарні голоси хихотіли й мерзотно лаялися незрозумілою таємною говіркою.
Четвертий міхур лопнув.
* * *Четвертий міхур лопнув, і кімнату заволокло різнобарвним димом. Бардо Тодол присів, не припиняючи бурмотіти. Тіні на стінах ставали дедалі виразніші, вигиналися в дикому танці, примарні голоси верещали та стогнали в нападі божевільних веселощів.
Бардо нарешті скінчив заклинання. Третій глечик сам собою піднявся, підплив до чаші та нахилився, виливаючи в неї свій вміст.
Пролунав дуже голосний і водночас безгучний ляскіт, ніби невидимий велетень з розмаху зімкнув гігантські долоні. У Тодола заклало вуха. У
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.