Читати книгу - "Смутна доба"

Козаки повернулися додому, коли татари схлинули в Крим. Стало відомо, що орда ходила на Україну за наказом Порти.

На раді старшин гетьман сказав:

— Поплачуть у мене турки! Ой поплачуть!..

Майже повторив його слова Левко, почувши про останній напад Логвина:

— Це уже занадто. Доведеться з тобою, пане Логвине, йти на поєдинок!..

Їздив до Києва він рідко і неохоче. Стримувала ворожість місцевого населення, зухвало вело себе покордонне козацтво.

У центрі своєї митрополії владика не мав на кого обіпертись. Мав на увазі не шляхту — нею, ненадійною, хоч греблю гати. У місті на Дніпрі, яке йому так подобалось, не було у нього пастви, простолюду, без якого немислиме існування парафії!

У Вільно він учинив такий погром, що між православного люду виникла паніка. А толку? Переляк — не переконаність! Та змушений був вдаватися до крайніх заходів.

Хоч це не для Києва. Ні судові позови, ні опечатування церков тут нічого не дали. Схизма вперто трималася старої віри.

Лід має зрушитись тепер, після приходу нового київського воєводи. Бути пану Станіславу Жолкевському канцлером. Особливо зріс його авторитет після того, як коронний гетьман підтримав короля у його боротьбі з рокошанами.

Потій приїхав до Києва, щоб запоручитися підтримкою такої впливової у Короні людини.

Громіздка крита карета митрополита як завжди прямувала до Видубецького монастиря в об'їзд міста. Сіяв набридливий осінній дощик, він закривав за віконцями усі видноколи. У кареті митрополит почував себе затишно, а як воно гайдукам[227], котрі стільки днів трусилися позад екіпажу на мокрих конях, зігнувшись у три погибелі. Проклинають, мабуть, свою собачу службу і владику, котрий надумав у непогідь теліпатися за тридев'ять земель!

Безпросвітна мряка псувала йому настрій, губилася перспектива. А саме тепер потрібна максимальна зібраність, повна мобілізація сил, щоб повести наступ проти схизми, може, відвоювати Лавру. Тепер на південному покордонні залізною рукою пана Жолкевського буде встановлено порядок і спокій.

— Хвала тобі, господи, що на місце Острозького прийшла надійна людина! Яка дасть управу цьому бидлу, най йому!..

Вилаявся уголос, сам того не помітивши. Добре, що був один.

Коли екіпаж звернув під монастирські стіни, на узвишші заметушились. А коли досягли воріт, десь узявся настоятель, хапливо осмикував сутану, заходився бити поклони, а коли владика Іпатій виліз під дощ, став цілувати його мокру руку.

— Мир і благодать обителі вашій!..

Він дозволив усім, хто вийшов зустрічати, прикластися до його руки і лише тоді поспішно закрокував до будинку настоятеля, до своєї багатої опочивальні — вона завше чекала його у цьому непривітному місті.

— Приїхав я, отче, не для парадів, — звернувся до настоятеля, — хочу поговорити з новим воєводою. Зумисне вибрав час, коли він прибув до Києва — новий воєвода своєю присутністю вас не обтяжує!

— Буде, як ви скажете, ваше високопреосвященство!

Наступного ранку митрополит повідомив воєводу про свій приїзд і став чекати візиту Жолкевського, перший час навіть не ходив молитися до храму. Та проходили дні, а воєвода не поспішав до резиденції уніатського митрополита. На третьому тижні Потій вирішив їхати до воєводи сам, хоч це суперечило етикету.

У супроводі гайдуків Потій рухався пустими вулицями осіннього міста, долаючи мокру вітряну хвищу. Мав озброєний супровід, а за кожними ворітьми бачив свого смертельного ворога. Швидше б до Вільни, де почував себе у безпеці!

І гадки не мав, як він гірко помилявся.

Віз Потій видану цього року свою книгу «Гармонія східної церкви з костьолом римським», де узгоджував таїнства та обряди обох релігій. Книгу він подарує воєводі, хай знає з ким має справу! Хоча, чи була в тому потреба — кожен житель Корони знав його полум'яне і мудре слово! Не говорячи уже про коронного гетьмана.

Митрополита Потія прийняли не відразу, просили зачекати. Це ще піддало, бо вдачу мав він вразливу. Папа римський приймав його відразу!..

Доведений до крайнього, Потій гнівно увійшов до зали, де приймав його цей невихований хам. Воєвода не приклався до його руки, навіть не помітив владику, рівного кардиналу!