Читати книгу - "Львів. Пані. Панянки"
- Жанр: 💙 Сучасна проза
- Автор: Уляна Дудок
- 407
- 0
- 25.04.22
Збірка від улюблених авторів – про неймовірне кохання і красу весняного Львова. Коли природа пробуджується після зимового сну, люди переживають разом з нею: повороти долі, несподівані зустрічі, нові відчуття… Дощі розказують старій бруківці підслухані на небі думки та побачені на землі історії про жагучу пристрасть; вони захлинаються від обурення, оповідаючи про зраду й підлість. Знайте, що особливі львівські вишні-морелі теж мають душу. Вони творять дива, поєднуючи людські долі!
Львів – місто, відоме своєю давньої історією, яка пахне кавою, шоколадом та… вишуканими парфумами львівських пані. Тих надзвичайних жінок, які прославляли свою Батьківщину далеко за її межами. Але, будучи відомими акторками, співачками, мисткинями, кожна з них залишалася в душі звичайною жінкою, що прагне бути коханою та щасливою. Про це мріяла зірка українського театру ХІХ століття Марія Заньковецька, закохана в Миколу Садовського. Ніжністю дихали листи Соломії Крушельницької до Володимира Лісницького. А легендарна воячка Олена Степанів ішла в бій, окрилена безмежним коханням до свого Іванка. І так само, як сотні років тому, сучасні львів’янки поринають у химерне сплетіння любовних тенет. Адже епохи минущі, а кохання – вічне.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тетяна Белімова, Світлана Горбань, Наталя Лапіна, Любов Долик, Анна Хома, Наталка Ліщинська, Анастасія Нікуліна, Уляна Дудок, Олена Чернінька, Ніка Нікалео
Львів. Пані. Панянки
Переднє слово
Львів довоєнний, про який ідеться у цій збірці, мало схожий на той, який ми звикли бачити сьогодні. Населення, з якого він складався, було наполовину польським. Другу частину не зовсім пропорційно ділили між собою євреї та українці, і що найважливіше (і, звісно, прикро) для нас нині – останні були в меншості, а ще вірмени, німці, росіяни… Така мультинаціональність дала поштовх до бурхливого й багатогранного розвитку культур і мистецтв. І на сторінках цієї збірки ви натрапите на чимало полонізмів, слів єврейського та німецького походження, інших, які галичани загалом та львів’яни зокрема адаптували для себе ще з часів Австро-Угорської імперії. Також ви натрапите на кілька назв однієї і тієї ж вулиці, які з легкістю міняла кожна нова влада, і певно, що це стало традицією, бо триває й донині. Уся ця вервиця швидких змін у Львові відбита на його будинково-вуличній парсуні: абияк заштукатурені різномовні вивіски, своєрідні позначки, як-от конскрипційні номери, дивні пристосування на кшталт шкрябачок біля під’їздів та багато іншого… Це місто привласнювали собі різні держави – його називали і австрійським, і польським, і совєтським, і тепер українським. Окрім того – фатальним та бастіоном свободи, торговим і студентським… На те були об’єктивні історичні причини. Одне очевидно точно – місто справді є унікальним, і таким його робить географічне розташування. Але головне для нас те, що відкриває нам довоєнний Львів – це нові видатні жіночі імена в його історії. Імена, які стали відомими в цілому світі, а в рідному місті наступні покоління, до яких належимо і ми з вами, навіть не чули. На жаль…
Цей пласт жінок несподівано відкрився для мене під час роботи над одним із благодійних проектів, коли ми шукали образи епохальних постатей минулого і перевтілювали у них сучасних успішних львів’янок. Моєму подивуванню не було меж, що мої знання настільки нікчемні. І я взялася шукати про цих жінок більше інформації. А згодом, на одній із презентацій, яку мені довелося модерувати, один із присутніх у залі читачів запитав, чи видало б яке видавництво книгу про таких відомих-невідомих львів’янок? І я, задумавшись ненадовго, відповіла, що так! Очевидячки знаючи, хто б міг видати і хто б міг написати про них. І це запитання повторювалося тричі в різних місцях, від різних людей. Для мене це було знаково.
Отже, збірка ця виникла абсолютно магічним чином. Вона не була в моїх задумах, а навпаки посунула ту, яка стояла на черзі. Це свого роду експеримент для нас, письменниць Львівського жіночого літературного клубу. Ніхто з нас раніше не звертався до жанру історичної прози. Тому робота з великим обсягом літератури, із датами, назвами стала викликом, який ми, дуже щиро сподіваємося, гідно прийняли. Збірка написана, і хоча її переробляли й скорочували, але все одно вийшла чималенькою. Ми не претендуємо на історичну достовірність і, намагаючись максимально дотримуватися першоджерел, усе ж таки додали дещицю притаманного нам романтизму. Нашим завданням є познайомити читачів із непересічними жінками довоєнного та міжвоєнного Львова, які за різних обставин та перипетій чомусь випали з його загальновідомої історії. Це жінки, які першими ламали всі стереотипи і догми щодо ролі жінки в суспільстві й родині. Це пані і панянки, які дозволили собі проявити характер і сказати «ні» обставинам та кроїти свої долі так, як їм цього хотілося. Серед мегавідомих постатей Соломії Крушельницької і Марії Заньковецької, яких просто неможливо було обійти своєю увагою, ви зустрінетеся з першою жінкою-лікаркою Софією Окуневською, із голлівудською кінозіркою Геді Ламар, батько котрої був львівським банкіром. Вашу увагу безумовно приверне до себе непересічна постать Ірени Андерс, у дівоцтві Ірини Яросевич – дружини відомого польського генерала Владислава Андерса, яка обстоювала права поляків у всьому світі. І ще кілька надзвичайно цікавих особистостей відкриють маловідомі імена на сторінках історії нашого міста. Десять авторів – десять героїнь, хоча насправді, як виявилося під час роботи над збіркою, їх значно більше. На жаль, неможливо вмістити в одну книгу усе, що хочеться. Але я плекаю дуже щиру надію, що нам усе вдалося і що наступний пласт величних львів’янок ми теж відкриємо читачам. На все Божа ласка!
Читайте і захоплюйтеся, і надихайтеся!
Щиро ваша,
Ніка Нікалео
З глибокою вдячністю усім, хто допоміг нам зреалізувати цей направду новий для нас досвід творення історично-художнього слова, за терпіння і труд пошуків серед великого числа документів та історичних фактів
Тетяна Белімова
Невідісланий лист Примадонні
Троянди завжди розквітають у визначений для них час. І не важить, чи це клумба на Кловському Узвозі, а чи бабусин квітничок десь у київському передмісті. Вдихаю розкішний аромат і затримуюсь біля трояндового куща лише на мить. На споглядання краси немає часу, бо вже за двадцять дев’ята. Поспішаю на мою першу в житті серйозну роботу, і запізнення аж ніяк не входить у мої плани. На диво, сьогодні мені щастить – усі три ліфти бізнес-центру «Парус» стоять унизу й немов припрошують скористатися їхніми послугами. П’ять хвилин – і я вже в пентхаусі, де замешкала редакція «Егоїстки». Мимохіть кидаю погляд у велетенське дзеркало навпроти входу і з хвилину розглядаю себе, маленьку і зосереджену. Про таких, як я, кажуть «метр у кепці», бо й справді скидаюся радше на восьмикласницю, ніж на журналістку серйозного глянцю.
– Не переймайся… Така підлітковість нині в моді! До того ж маю блакитні очі й русяві коси, а це вже неабиякий скарб, – невеличке підбадьорювання не завадить.
Розпрямляю невидимі заломи на строгій чорній спідничці, набираю повні легені повітря і заходжу у святая святих – нашу конференц-залу. Збираємося тут щопонеділка для чергової наради. Ще нікому не вдалося її скасувати чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів. Пані. Панянки», після закриття браузера.