Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

Бо незабаром з’явилася філіппінська спокуса. То була дуже велика спокуса, занадто велика, і він прикро схибив: почав грати по-європейському, по-Чемберленовому. Жаль, великий жаль бере за ту помилку, за ту тяжку, непоправну помилку. Адже то була якраз слушна нагода ще раз заграти по-американському. І зовсім задурно. Можна було й там загребти великий виграш, ціле багатство, тривке, незнищенне багатство, яке можна б лишити у вічну спадщину потомним поколінням. Не землю, не гроші, не панування – ні, щось стократ вартніше за ту марноту: нам би дісталася свідомість того, що ми помогли здобути волю народові визискуваних і кривджених від безвіку рабів, а нашим нащадкам – світлий спомин про те шляхетне діло. Всі козирі були в наших руках. Якби гралось за американськими правилами, Дьюї65 мав би, розбивши іспанський флот, зразу відплисти від Маніли, лишивши на березі тільки прапора, що захищав би життя й майно чужоземних громадян від повсталих філіппінців і застерігав би великі держави, що втручання у визвольну війну філіппінського народу буде розцінено як ворожий Сполученим Штатам акт. А великі держави навіть задля лихого діла нездатні об’єднатись, отже, й не зважились би зачепити того прапора.

Дьюї міг би відплисти, куди йому треба, і нехай собі досить сильна для того повстанська армія облягає Манілу, голодом примушує здатися нечисленну іспанську залогу та висила її з країни, а тоді нехай філіппінські громадяни обирають собі таку форму врядування, яка їм до вподоби, з ченцями ж та з їхніми сумнівними набутками хай чинять так, як підкажуть їм їхні власні, філіппінські уявлення про закон і справедливість – уявлення, видно з усього, нітрохи не гірші за ті, що панують у Європі чи Америці.

Одначе ми заграли по-Чемберленовому – і прогавили нагоду вписати в наш літопис іще одне славне діло, ще одну Кубу.

Що довше міркуємо ми про ту помилку, то ясніше пересвідчуємося, що вона має прикро окошитися на нашій цивілізаторській комерції. Той, хто сидить у темряві, майже напевне скаже: «Щось воно не те... Як же тут добрати діла? Либонь, є дві різні Америки: одна визволяє невільника, а друга тут-таки знову відніма в нього щойно здобуту волю, заводить із ним з доброго дива сварку, а тоді вбива його й загарбує собі його землю».

Цілком напевне той, хто сидить у темряві, так каже, і задля нашої комерції ми повинні переконати його, щоб він сприймав філіппінські події інакше, спокійніше. Ми повинні самі спрямовувати його думку. По-моєму, це цілком можливо: адже п. Чемберлен зумів спрямувати думку Англії про південно-африканські події й зробив це вельми дотепно й успішно. Він виклав перед громадськістю факти – деякі з фактів – і показав своєму довірливому народові, що ті факти означають. Показав за допомогою цифр: це дуже добрий спосіб. Він скористався з формули «2×2=14, а 9–2=35». Цифри – це річ невідпорна, вони переконують навіть найприскіпливіших.

Ну, а мій план іще сміливіший за панів Чемберленів, хоч, здавалось би, скопійований з нього. Будьмо ще відвертіші, ніж п. Чемберлен: викладьмо відважно всі факти, жодного не приховавши, а тоді пояснімо їх за пановою Чемберленовою формулою. Така безстрашна правдивість приголомшить того, хто сидить у темряві, і він прийме наше пояснення, перш ніж устигне вернутись до тями. Скажімо йому ось як:

«Вся річ дуже проста. 1 травня Дьюї розбив іспанський флот. Це віддало Філіппінські острови в руки їхнього справжнього, законного господаря – філіппінської нації. Армія повстанців налічувала тридцять тисяч вояків і мала досить сили, щоб вигнати невелику іспанську залогу чи голодом примусити її скласти зброю; а тоді народ обрав би собі уряд до власної вподоби. Наші традиції вимагали, щоб Дьюї поставив на березі свій застережний знак і відплив геть. Але нашому Головному Гравцеві спав на думку інший план – європейський: висадити на островах армію, нібито щоб помогти філіппінським повстанцям поставити останню крапку в їхній боротьбі за незалежність, а насправді – щоб відняти в них їхню землю й забрати собі. Звичайно, в інтересах поступу й цивілізації. План той виконано ступнево й цілком задовільно. Ми уклали військовий союз із довірливими філіппінцями, вони обложили Манілу з суходолу, і з їхньою вельми цінною допомогою місто, яке обороняла восьми- чи й десятитисячна іспанська залога, здобуто. В той час ми б не здужали цього зробити без їхньої допомоги. І ми забезпечили собі ту допомогу – хитрощами. Ми знали, що вони б’ються за свою незалежність, б’ються вже два роки. Ми знали також, що вони гадають, ніби й ми б’ємося за їхнє справедливе діло – як допомагали кубинцям завоювати незалежність Куби,– і не перешкоджали їм і далі так гадати. Аж поки Маніла опинилась у наших руках і ми змогли обходитись надалі без їхньої допомоги. Отоді ми відкрили свої карти. Звичайно, вони здивувалися – цілком природна річ; здивувались і розчарувалися; розчарувались і засмутились. Їм така поведінка видалась неамериканською, непослідовною, незгідною з нашими традиціями. І це теж було природно: ми ж бо тільки про людське око вдавали, що граємо по-американському, а насправді провадили європейську гру. Ми так спритно їх піддурили, що вони аж розгубились. Вони не могли нічого второпати: адже ми допіру були такі приязні, такі щирі з цими простосердими патріотами! Це ж ми, не хто як ми привезли їм з вигнання їхнього проводиря, їхнього героя, їхню надію, їхнього Вашінгтона – Агінальдо!66 Привезли на військовому кораблі, з усіма почестями, під священним захистом нашого гостинного прапора, привезли, й вернули його народові, і приймали за те палку, зворушливу дяку. Еге ж, ми були такі приязні, так підтримували й підбадьорювали їх! Постачали їм зброю та бойовий припас, радилися з ними, вправлялися навзаєм у гречності, доручали своїх хворих і поранених їхньому дбайливому доглядові, не боялись віддавати своїх полонених-іспанців у їхні чесні й гуманні руки, билися пліч-о-пліч з ними проти «спільного ворога» (наш власний вислів), вихваляли їхню відвагу, їхнє лицарство, їхню милосердність, їхню шляхетну поведінку, користалися їхніми окопами та сильними позиціями, що вони були відбили у іспанців, піддобрялися до них, брехали їм, офіційно оголошуючи, що наші армія та військово-морський флот прийшли здобути їм волю