Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

тому й полягає, що кістяк його дає тільки дуже приблизне уявлення про його загальну форму. Правда, кістяк Ієремії Бентама, 89 що висить замість люстри в бібліотеці одного з виконавців його заповіту, дає досить переконливий образ цього кремезного старого утилітариста з усіма головними рисами його особистості, але про кістяк жодного левіафана чогось подібного не скажеш. Справді, як твердить великий Гантер, 90 самий скелет кита має таке відношення до повністю одягненої в м’язи та вимощеної жиром тварини, як комаха - до своєї лялечки, що становить для неї таку гарну округлу оболонку.

Ця особливість найразючіше виявляється в голові кашалота, як ми ще покажемо в цій книжці при відповідній нагоді. Вона дуже дивно виражається і в будові бічного плавця: кістяк його майже точно відповідає кістякові людської руки без великого пальця. В тому плавці є чотири справжні кістяні пальці: вказівний, середній, підмізинний і мізинець. Та всі вони назавжди вміщені в їхню м’ясисту оболонку, наче людські пальці в рукавицю. «Буває, що кит поводиться з нами досить круто,- підмітив якось дотепник Стаб,- але не можна сказати, що він береться до нас не в рукавичках».

Отже, з усіх цих причин, як не глянь, доводиться визнати, що Великий левіафан - єдине створіння на світі, яке ніколи не буде змальоване. Правда, котрийсь там його портрет може бути ближчий до натури, ніж інші, але з достатньо високим ступенем точності його не вдасть ніхто. Отже, на світі нема способу точно з’ясувати, як же насправді виглядає кит. А єдиний спосіб дістати більш-менш задовільне уявлення про його вигляд - це вирушити самому в китоловне плавання. Але, вчинивши так, ви наражаєтесь на серйозний ризик, що кит розтрощить ваш човен і потопить вас на віки вічні. А тому, здається мені, вам краще бути не дуже вимогливими в своїй цікавості щодо левіафана.

 

56
ПРО МЕНШ ХИБНІ ЗОБРАЖЕННЯ КИТА І ПРАВДИВЕ ВІДТВОРЕННЯ ЕПІЗОДІВ КИТОБІЙНОГО ПРОМИСЛУ

 

 

В зв’язку з тими недоладними зображеннями китів я відчуваю сильну спокусу згадати тут іще недоладніші розповіді про них, на які можна натрапити в декотрих книжках - і давніх, і новітніх, зокрема у Плінія, Перчеса, Гаклейта, Гарріса, Кюв’є та інших. Але я промину цю тему.

Я знаю тільки чотири опубліковані нариси про спермацетового кита: книжки Коуніта, Гагінза, Фредеріка Кюв’є і Бійла. Про Коуніта й Кюв’є вже сказано в попередньому розділі. Книжка Гагінза набагато краща. Але найкраща з усіх, безперечно, Бійлова. Усі його малюнки цього кита дуже добрі, за винятком одного з трьох кашалотів, показаних у різних позах на заставці до другого розділу,- того, котрий посередині. Фронтиспіс - вельботи під час нападу на кашалота - хоч і видимо розрахований на те, щоб збудити ввічливий скептицизм у декотрих салонних критиків, справляє загалом враження напрочуд життєве й правдоподібне. Обриси деяких кашалотів у Дж. Росс Брауна досить переконливі; але награвірувані ті ілюстрації препаскудно. А втім, це не його провина.

Із зображень справжнього кита найкращі - ескізи в книжці Скорсбі, але вони виконані в занадто дрібному масштабі й не можуть створити бажаного враження. Там є тільки одна сцена полювання, і це прикра хиба: адже тільки з таких малюнків, якщо вони добре зроблені, ви можете скласти собі хоч більш-менш правильне уявлення про живого кита, яким його бачать живі китобої.

Але, загалом беручи, безумовно, найкращі з усіх зображень китів та сцен китобійного промислу, які лишень можна знайти,- це дві французькі гравюри, дуже добре виконані за картинами Гарнере. Вони відтворюють сцени нападу китобоїв на кашалота і справжнього кита. На першій гравюрі гордий кашалот зображений у всій величі своєї могутньої сили, коли він, виринувши з морських глибин прямо під вельботом, високо піднімає на спині рештки розтрощеного човна. Носова частина його, більш-менш ціла, зависла на хребті страховища, і в ній ми бачимо одного з веслярів, схопленого художником у ту майже невловну мить, коли він, напівзакритий струменем гарячої пари, що б’є з кашалотового дихала, стрибає, ніби з урвища, вниз. Тут усе передано напрочуд добре й правдиво. На запіненій, білій воді плаває напівспорожнений кадіб з гарпунною линвою; з води скісно стримлять дерев’яні держална розкиданих гарпунів; на обличчях китобоїв, що попадали в хвилі довкола кита, всілякі відтінки переляку; а вдалині, під чорними штормовими хмарами, видно корабель, який мчить до місця катастрофи. Серйозні хиби можна знайти в анатомічних деталях самого кашалота, але менше з тим: я сам нізащо в світі не зумів би намалювати його так добре.

На другій гравюрі вельбот пливе під обліпленим скойками боком у великого гренландського кита, а кит суне по морській гладіні чорним, укритим водоростями огромом, схожим на замшілу скелю, що скотилася в море з патагонських урвищ. Струмені його спрямовані прямо вгору, вони товсті й чорні, як сажа, і такий густий дим з комина наводить на думку, що внизу, в нутрощах велетня, мабуть, вариться добряча вечеря. Морські птахи скльовують із нього маленьких крабів, молюсків та інші морські цукерки й лакомини, які гренландський кит часом носить на своїй занечищеній спині. А товстогубий левіафан пливе й пливе по морю, лишаючи за собою цілі тонни сколоченої білої піни і здіймаючи буруни, на яких легкий човен гойдається, мов ялик поблизу гребних коліс океанського пароплава. Отже, на передньому плані панує бурхливий рух; але позаду, творячи прекрасний художній контраст, простягається гладенька, наче скло, поверхня спокійного моря, видніють безвладно обвислі вітрила заштилілого судна та нерухома маса другого, вже вбитого кита - взята штурмом фортеця, над якою, на сигнальній тичці, застромленій у китове дихало, ліниво звисає білий прапор поразки.

Хто такий той художник Гарнере, 91 я не знаю. Але головою ручуся, що він або ж познайомився зі своїми сюжетами на практиці, або ж мав чудового наставника в особі якогось досвідченого китобоя.

Французи, як ніхто, вміють зображувати дію. Підіть передивіться всі картини в Європі: де ви ще знайдете таку галерею живого, одухотвореного руху на полотні, як у отій версальській тріумфальній залі; де ще глядач муситиме так гарячково пробиватись крізь усі підряд великі битви французької історії; де ще кожна шабля здається спалахом північного сяйва, а оружні королі та імператори пролітають повз нас, наче кавалькада коронованих кентаврів? І обидві морські батальні сцени Гарнере цілком гідні зайняти місце в тій галереї.

Природжена здібність