Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 138
Перейти на сторінку:
~ Кров і сніг ~

- Здається мені, ми забрали сильно на південь, мали б раніше повернути на захід, - зауважив брат, роздивляючись навкруги. І дійсно, ми йшли Великим Лісом вже кілька днів, по самому його південному кордону, аби не попастися на зуби тим, хто мешкає у нетрях. Але замість того, щоб опинитися на березі моря, як казав Колодар, ми вийшли до засніженого степу. 

- Де це ми?

- Хотів би я знати, - відповів брат озираючись. Насправді, тут не було нічого, крім снігу. Сніг, сніг, сніг, він лежав усюди, куди досягав погляд. Ані схилу, ані річки, ані деревця. Нічого, крім білої пустелі навколо.  

- Можливо, ми дійсно вийшли трохи південніше, ніж мали б… - брат дістав з-за пазухи чарівну пір’їну, дарунок ворожбитів, і спохмурнів. - Ні, напрямок наче правильний, ми весь час йшли лісом на захід, майже зовсім не повертали на південь, ми мали б вже вийти до моря. Тож, море має бути десь попереду. А ці степи…

Він спохмурнів ще більше і брови зійшлися в одну лінію на його чолі:

- Ці степи не віщують нічого доброго. 

- Чому?

- Пригадай, що сказали гмури. Окрім Едасу і гмурів у цій частині континенту живуть лише упирі. І вгадай що, гмури не оселяються у степах. Тож, або тут табори Едасу десь неподалік, або території вампірів. Ні те, ні інше нам не підходить.

Я зітхнув.

- Як там твоє плече?

- На місці, - підтвердив я і принюхався. - і кров’ю не пахне зовсім, холодно ж бо. Та й золотарник працює.

- Жаль, немає з собою часника. От він перебиває усі запахи.

- Треба було те сало прикласти до рани, а не їсти, - посміхнувся я. Братове обличчя теж осяяла крихітна посмішка.

- Добре, звіримося з напрямком, - брат дістав пір’іну і знову вдивився, куди вказував її кінчик. - Гадаю, так і є, ми забрали трохи на південь. 

 

Ми дерлися степом доволі довго. Завія то сильнішала, то відступала. І коли налітав лютий вітер, мені хотілося закопатися в той сніг, аби тільки сховатися від вітровію. Але той оманливий затишок, що обіцяло покривало снігу на землі, не був того вартий. Ми вперто тягнулися вперед майже не відчуваючи ніг, та й усе тіло вже свербіло від холоду і тряслося. 

- Чого тут так холод-д-дно, - промурмотів я, ні до кого не звертаючись, але брат якимось чином почув.

- Бо степ. Вітер дужчає. Тримайся, здається, це буде вітролом. 

Я й тримався. Але все навколо було білим-білим і ніщо не впадало в око. Однієї миті мені почало здаватися, що ми нікуди не рухаємося, що ми тут так й залишимося, у цьому степу, двома бурульками. Найгірше було те, що від холоду, ліва рука наче почала брати наді мною верх й поступово морозила все тіло далі й далі. 

Я трохи не підскочив, коли перед нами вигулькнули дві постаті у обладунках дивної ковки і зашипіли до нас, наставивши на нас списи:

- Ulo isiliarana? Uve oggana? 

- A L’eho Tremata. - Відповідав брат. Наступної миті постать звернулася до нас склавінською:

- Люди. Так і не сссказали хто такі. Ви тхнете кажачами, їхнєю проклятущою магією.

- Ви й самі відповіли. Ми - люди. Та знаєте, в дорозі не сталося нам до бані потрапити, пробачте нам. Як дістанемося моря, обіцяю, тут же й вимоємося.

- Розззумний так, занадто…як на людину…

А інший додав:

- Люди не ходять ззземлями Woyganad. Тут на них чекає лише bás…сссмерть!

- Ми й не збиралися до ваших земель, панове. Ми просто заблукали, трошки. Ви нам підкажіть в який бік нам буде швидше дістатися берегу моря і ми собі підемо.

Обидва завмерли, не очікуючи такого нахальства, а Родосвіт вже потроху відходив у бік. 

- Туди? - він вказав на північ. - Так і знав, що ми трохи занадто завернули на захід. Ну, дякуємо хлопці, за підказку і допомогу, підемо ми. 

- Не думаю….

- А ви не думайте, ви й так нам добряче допомогли. Нащо вам си турбувати. Воно того не варте. 

Я дивився на брата і не міг зрозуміти, що з ним таке. Він поводився вкрай дивно, я не розумів чому, але відчував, що це був саме той випадок, коли я мав мовчати. 

Обидва охоронці ступали за нами не опускаючи своїх списів. Брат наче намагався заговорити їх, але ті не велися. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 100 101 102 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"