Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 138
Перейти на сторінку:

А наступної миті вампіри замість того, щоб накинутися на нас, впали на коліна і приклали списи до грудей. Наче в знак шани. Брат розгублено дивився на них, я на брата. Допоки не обернувся і не побачив фігуру позаду нас у темно-синьому плащі з воронячим пір’ям, у шоломі і масці, що також нагадувала круків дзьоб. 

У обладунках альвів, не впізнати які було неможливо, він стояв за нами, вищий брата на дві голови, і коли перший шок пройшов, я зрозумів, що вже бачив цього альва. Бо я вже бачив ці обладунки і цей плащ. Я гостро відчував напругу і тривогу, але не міг сказати чи це були мої власні почуття, чи когось з присутніх. Можливо що й те і інше.

- Це ви були там, в Трьох Баштах…- вихопилося в мене. А альв тим часом стягнув каптура і маску і постав перед нами. Білосніжне волосся зібрано у високий хвіст і заплетено, під синіми очима нанесено якийсь визерунок, він охоплював півобличчя альва. 

- Зря не випив тоді аронової трави, Бестуже. Вже давно опанував би свою магію, - відповів нам альв і зробив вампірам знак зникнути. Я обернувся - тих вже й слід загув.

- А де поділися ці…двоє?

- Та де б не були, без них краще, - втомлено відповідав альв і зауважив - Хоча ти, Родосвіте, обрав найкращу тактику. Якщо їх заговорити, то дійсно можна вийти живими з їх земель. Як пощастить. Але ці двоє - зі дворцової стражі, ви б їх не заговорили. У Сігіші не тримають тих кого можна спантеличити і збити з розуму.

- Ви знаєте аж надто багато про вампірів, і про нас, - зауважив у відповідь вкінець схвильований Родосвіт. Я бачив це по його погляду. Такий самий вид він мав перед Прешеном і перед Князем. 

- Чого я не знаю так це, нащо двоє склавів подерлися сюди, до Бескудських степів, у землі, де їм не раді. Де нікому не раді, а всіх хто заходить сюди попросту зїдають.

- Стрічне питання - вас вони також не з’їли. Ба, навіть зникли за вашим наказом, - в голосі брата більше не було ані натяку на приязність. - Хто ви? Що вам треба? І нащо слідкували за нами?

- І це ваша така дяка, за все що я для вас зробив, - з удаваною образою почав альв, але вмить посерйознішав. - Гадаю, в образі ворона я вам більше сподобався. Нічого дивного, птах з мене першокласний.

Брат відсахнувся від альва, я й сам зробив крок назад.

- Перевертень!

- Колись, кожен ельф міг обернутися будь-якою твариною, - замріяно протягнув альв. - Будь-коли, будь-де. А зараз…

- А зараз… - повторив за ним Родосвіт.

- А зараз це практично неможливо. 

- Але ви…

- Я - вийняток. 

- Як вас звати? - вихопилося в мене.

- Можете звати мене Гемом.

- Гемом?

Альв кивнув.

- Чому ви врятували нас, пане Гем? Чому взагалі допомогли?

Альв наморщив чоло і роздивився навколо. 

- Чи вам не здається, що таки розмови краще вести за кухлем пінного. 

- Ні.

- Й правда, ви ж збіжали з тієї таверни, аж п’ятами накивали.

- Чи не ви…

- Не я. Не я навів на ваш слід вояк Другецю. Вас дійсно запримітили у шинку і я нічого вдіяти не міг. Ви ж, натомість, привернули до себе аж достобіса багато уваги.

- Це про що ви…

- Може, дістанемося якогось укриття, а всі розмови потім?

- А далеко до того укриття?

- Гадки не маю. 

Брат не замислився ні на мить:

- Я гадаю, ми з моїм братом підемо зараз. Самі. А ви йдіть своїм шляхом. Не знаю, що за гру ви ведете, але ми просто йдемо до моря. Нікого не чіпаємо і не маємо ні з ким жодних справ. І це все, що вам потрібно знати. 

Гем звів брову.

- Не знаю, на яку відповідь ви очікуєте від нас зараз, коли ваші брати топчуть Склавіну. Йдіть своїм шляхом, пане Гем. А ми підемо своїм. Гаразд? 

Родосвіт мовчки розвернув мене і ми попрямували по безкрайому степу вперед, до моря, залишаючи позаду альві. Брат не озирався, а я - так, один раз, краєчком ока. І коли я подивився на те місце, де щойно ми стояли, нікого вже не було.

 

Ми рухалися якомога швидче. Я навіть запропонував братові дістатися до лісу і змайструвати нові лижі з ялини. І він майже погодився, але потім сказав:

- Ні, краще поспішатимемо. У цих землях не зупинимося ні на мить. Занадто небезпечно зустріти тут ще когось. Це дикі місця. Ми маємо бути дуже обережними. Проте ти маєш рацію щодо лісу, давай-но сховаємо наші голови у якомусь підліску. У степу нас занадто легко помітити.

1 ... 101 102 103 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"