Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Давай цього разу покличемо когось? – запитав Олівер, поки Дженніфер нишпорила в інтернеті в пошуках ідей для косплею.

Вона здивовано повернулася. Першими на думку спали чомусь Найджел і компашка, що сидять у неї на ліжку. І Джен змахнула цю картинку. Навіть кіт, що сидів у неї на руках, здивовано підняв голову.

–Кого, наприклад? – задумалася дівчина. – Хто погодиться на дуже скромну домашню вечірку з мінімумом випивки та наглядом дядька Ніка?

–Твої "друзі".– припустив Олівер.

–Що? Їх? Сюди? – спробувала звучати невимушено Дженніфер.

–А що? – переконував її Оллі.– З ними веселіше буде. Заодно познайомимося.

–Дядько нізащо не погодиться.–фиркнула вона.

–А ти його запитай.– витираючи руки об рушник, запитав Нік. Він сперся плечем на дверний отвір і пильно глянув на Дженніфер.

–Гм...– прочистила горло вона. –Дядечку, можна до мене прийдуть три приятелі...

–Так. Але я перевірю ваші напої. – сказав він, віддаляючись.

Найджел поклав телефон, широко посміхаючись. Джилана поспішила з розпитуваннями.

–Джилано, Есме. Збирайтеся. Дженніфер запрошує нас на вечірку до себе.

–На честь чого? – запитала Есме, усміхнувшись.

–На честь Геловіна.

–Але, що нам одягати? – запитала Джилана.

–Я не знаю, я жодного разу не був на таких заходах.– зізнався Найджел.

–Я теж. – зніяковіло посміхнулася Джилана. – Що ж нам робити?

–Яка різниця? Намалюємо котячі вуса на обличчях і зійде.– знизала плечима Есме.

Все ж, вирішивши уникнути безглуздого гриму, вони просто вбралися в улюблений одяг. Коли Дженніфер відчинила двері, одягнена в дивний плащ і з картонною косою в руках, він зрозумів, що дівчина зобразила Смерть. "Ох, якби вона знала..." – промайнуло в голові в Найджела.

–А чому ви не в костюмах? – насупилася Дженніфер.

–Вибач, ми просто...– почав було він.

–Нас ніколи не запрошували на вечірки і ми трохи заплуталися... – ніяково посміхнулася Джилана.

Дженніфер засміялася.

–Ви в домі таких самих лохів, але ми маскарадів не соромимося. Проходьте.

Дядько Нік уважно глянув на друзів. Найджелу цей погляд здався дивним. Коли Нік запропонував гостям домашнього печива з абрикосовим джемом, Найджел згадав Калерію і подумав про те, що їй би неодмінно сподобався Нік.

Кімната Дженніфер була просторою. Вони всі дружно сіли на диван, узяли собі по коктейлю і дивилися "Монстри на канікулах", потім дві частини "Сімейки Аддамс", жваво обговорюючи їх. Найджел був радий, коли чиясь із їхніх реплік змушувала Дженніфер посміхнутися. Олівер друзям теж сподобався, Найджел бачив у них із Дженніфер себе й Есме, такі ж неприйняті суспільством друзі дитинства. Він замислився, якби не було цього магічного світу, якби вони навчалися вчотирьох в одній школі, то, можливо, вони були б найкращими друзями?

–Чому ви сюди переїхали? – запитав Оллі.

–Е... – почала Есме. – Батьки наші щільно спілкуються, вирішили зірватися з місця й переїхати в інше місто. Ми за кілька років шість шкіл змінили.

Найджел здивувався тому, як легко і невимушено Есме бреше. Він навіть задумався, чи часто Есме провертала свою відточену навичку омани на самому Найджелі.

Оллі та Дженніфер промугикали зі здивуванням.

–Важко, напевно, постійно на новому місці. – припустила вона.

Найджел не міг більше мовчати й грати в ці ігри, він хотів одразу перейти до справи, яка привела їх усіх до Сіетла.

–Ти віриш у те, що людина може володіти надздібностями? – запитав він, наблизившись до Дженніфер.

Есме подивилася на друга докірливо, Найджел проігнорував цей погляд.

–Я любитель сухих фактів. – знизала плечима Дженніфер. – Якби це було можливо, наука б уже пояснила це.

– Маємо справу зі скептиком.– посміхнулася Джилана.

Вони з Найджелом переглянулися, хлопець помітив на підвіконні у Дженніфер теракотовий вазон із землею, квітки в ньому не було. Вони з Джиланою торкнулися його, і на очах дівчини з ґрунту проткнувся паросток, який у міру руху долонь половин здіймався вище й вище, поки не розпустився в квітку розміром із дві долоні. Дженніфер витріщила очі й усміхнулася.

–Нічого собі. Що ви ще вмієте? – запитала вона.

–Це наш дар. А Есме приручає тварин.

Дженніфер перевела на неї погляд. Салем спав у її руках, муркочучи й не ворушачись.

–Ми приїхали сюди нашою компанією. Пітер і Пайпер, вони володіють вогнем і сонцем. Калерія грозами, блискавками, дощем.

– Ви якісь фокусники, так? Ілюзіоністи? – запитав Оллі.

Джилана поманила руками і на дереві вишні за вікном, у глибокій осені, з'явилося листя і квіти, як у квітні.

– Це правда... – здивувалася Дженніфер. – Так... все–таки. Чому ви приїхали до Сієтлу?