Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

– Де він залишив дитину? 

– У будинку твого хрещеного. Коли все вгамувалося, то він поселився там, повернувся туди. А ти тоді обживала свій новий власний дім. Ти тоді приходила і казала, що просто шокована кількістю пилюки і безладом, адже наче ж прибирала нещодавно. Ви розминулися, та й він не шукав тебе, – чоловік тяжко видихнув. – Коли він прийшов сюди, то сказав, що дитина там, у тому будинку, що він лишив дівчинку саму, просив, щоб ми забрали її… він тягнув з візитом до останнього, майже пів року. Не прийшов з нею в госпіталь, щоб було менше свідків… Щоб вони не були пов’язані. І довірив це мені.

– Він кмітливий…

– Стерти спогади – довгий процес, – мовив далі чоловік. – Перебрати все в чужій голові, коли ти сам не був свідком подій… Це зовсім інше, ніж те, що зробив Аларіон. Він стер твої спогади за лічені хвилини. А мені довелося провести майже добу з Алеком.

Віолетта ледь помітно похитнула головою. 

– Пітере…

– Я відправив працівників на пошуки дітей у тому місті. Але поки вони обійшли його, поки знайшли потрібний будинок, навіть поки ми оформили документи для обшуку, бо ж місто було захищене від мародерів і чужаків… – погляд пронизав її наскрізь. – Коли ми нарешті прийшли туди – дівчинки вже не було. Ми прийшли в кінці наступного дня. Будинок був порожній. Мені шкода.

Наступного дня… Майже два дні дитина була сама…

– Але ж… – її очі розширилися. – Наступного дня…

Мабуть, саме того дня Аларіон втік з в’язниці і забрав Лолу з дому… Але тоді він був такий очевидно незграбний з дитиною і дивився на дівчинку таким порожнім поглядом, наче дійсно не розумів, що з нею робити. Він не знав напевне, що це за дитина. І у Віолетти було лише одне пояснення: чоловік після втечі з в’язниці підсвідомо повернувся до місця, яке вважав домом, а там раптом… самісінька чиясь дитина. Тоді він не пам’ятав, чия це дитина…