Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Боже, Лео. — Пайпер намагалася не сміятись. — Здається, мій тато одягався так само на останню прем’єру, тільки без пояса.

— Агов, замовкни!

— Як на мене, він виглядає чудово, — сказав тренер Хедж. — Та я, авжеж, виглядаю краще.

Сатир був жахом у пастельних тонах. Афродіта обдарувала його ясно-жовтим мішкуватим костюмом 40-х років і двокольоровими туфлями, пристосованими для копит. Ще на ньому були крисатий капелюх, підібраний під колір костюма, рожева сорочка, ясно-блакитна краватка і синя гвоздика в лацкані, яку він понюхав, а потім з’їв.

— Ну, — сказав Джейсон, — принаймні мене твоя мама оминула.

Пайпер знала, що це зовсім не так. Коли вона глянула на нього, її серце тихенько відбило чечітку. Джейсон був одягнений просто: у джинси і чисту пурпурову футболку, схожу на ту, що була на ньому у Великому каньйоні. А його очі кольору неба.... Натяк Афродіти був ясним: «Цьому не потрібні вдосконалення».

І Пайпер була згодна.

— Що б не було, — ніяковіючи промовила вона, — як ми тут опинились?

— О, це, напевно, Меллі, — сказав Хедж, щасливо жуючи гвоздику. — Гадаю, ті вітри шпурнули нас ледве не крізь усю країну. Нас би розчавило при зіткненні, та останній подарунок Меллі — чудовий ніжний бриз — пом’якшив удар.

— І через нас її звільнили, — промовив Лео. — Отакої, ми суцільна халепа.

— Ой, та з нею все буде добре, — відповів Хедж. — До того ж вона не здатна була переді мною встояти. Я, бачте, так впливаю на німф. Я відправлю їй повідомлення, коли із завданням буде скінчено, і разом ми щось вигадаємо. Мені здається, що це та сама аура, з якою я міг би осісти і виростити юрбу козенят.

— Мене зараз знудить, — промовила Пайпер. — Хтось ще бажає кави?

— Кава! — посмішку Хеджа вкривали сині плями від квітки. — Обожнюю каву!

— Е-е, — сказав Джейсон, — але ж — гроші? Наші рюкзаки?

Пайпер глянула вниз. Їхні рюкзаки лежали біля ніг, і всі речі, здавалось, були на місці. Вона сунула руку в кишеню куртки і намацала дві неочікувані речі. Одна з них була пачкою готівки. Інша — скляною пляшечкою — зіллям амнезії. Пляшечку вона залишила в кишені, а гроші дістала.

Лео присвиснув.

— О, кишенькові гроші? Пайпер, твоя мама просто надзвичайна!

— Офіціантко! — покликав Хедж. — Шість подвійних еспресо і будь-що, що замовлять ці діти. Запишіть усе на рахунок цієї дівчини.

На те щоб з’ясувати, де вони перебувають, пішло небагато часу. На меню було написано «Кав’ярня “Вогник”, Волнат-Крік, Каліфорнія». А від офіціантки вони дізнались, що була дев’ята ранку двадцять першого грудня, дня зимового сонцестояння, а отже, залишилося три години до кінцевого терміну Енцелада.

Шукати гору Діабло теж не було потреби. Вона виднілася за небокраєм, точнісінько в кінці вулиці. Після Скелястих гір вона вже здавалась не дуже великою. На ній не було снігу, а всю її вкривали сіро-зелені дерева. Складалось враження цілковито мирного місця. Та Пайпер знала, що розмір гір оманливий. Зблизька вона майже напевно значно більша. Оманливим був і зовнішній вигляд. От вона знову в Каліфорнії, начебто вдома, де сонячне небо, тепла погода, безтурботні люди, кава і тарілка булочок з шоколадною стружкою. А лише за декілька миль звідси, десь на спокійній горі, могутній і лихий велетень збирається з’їсти на обід її батька.

Лео дістав щось із кишені — старий малюнок крейдою, який йому дав Еол. Афродіта, певно, вирішила, що він важливий, якщо чарівним чином перенесла його в новий одяг.

— Що це? — запитала Пайпер.

Лео знову обережно його згорнув і поклав до кишені.

— Пусте. Навряд ти бажаєш дивитись на мій дитсадковий витвір мистецтва.

— Це ж не просто малюнок, — припустив Джейсон. — Еол сказав, що це ключ до нашого успіху.

Лео похитав головою.

— Не сьогодні. Він говорив про... майбутнє.

— Звідки ти знаєш? — запитала Пайпер.

— Повір мені, — відповів Лео. — Ну, то яка в нас стратегія?

Тренер Хедж відригнув. Він устиг проковтнути три еспресо і тарілку пончиків, разом із двома серветками і ще однією квіткою з вази на столі. Він з’їв би і столове срібло, коли б Пайпер не ляснула його по руці.

— Видертися на гору, — сказав Хедж. — Убити всіх, окрім татка Пайпер. Піти.

— Дякую, генерале Ейзенхауер, — буркнув Джейсон.

— Агов, це ж тільки приблизний план!

— Хлопці, — сказала Пайпер. — Вам ще дещо треба знати.

Їй не можна було згадувати про маму, тож це було нелегко, однак вона розповіла їм, що дещо з’ясувала уві сні. Розповіла про їх справжнього ворога: Гею.

— Гея? — Лео похитав головою. — Хіба це не Матінка-Природа? Вона ж начебто мусить мати квіточки у волоссі, співучих пташок навколо себе і кроленят, що перуть їй одяг.

— Лео, це Білосніжка, — сказала Пайпер.

— Нехай, але ж...

— Слухай, пиріжку. — Тренер Хедж струсив еспресо зі своєї борідки. — Пайпер зараз зовсім не дурню розповідає. Гея тобі не якась тюхтійка. Непевен, що навіть я зможу з нею впоратись.

Лео присвиснув.

— Та не кажіть, справді?

Хедж кивнув.

— Ця земляна жіночка — вона і її старий, небо, були кепськими суб’єктами.

— Уран, — промовила Пайпер. Вона не могла припинити дивитись на синє небо, гадаючи, чи є в нього очі.

— Еге ж, — сказав Хедж. — Той Уран — не кращий татко. Він кидав своїх перших дітей, циклопів, у Тартар. Гея розлютилася, але вирішила дочекатись слушної нагоди. Потім вони народжують ще дітей — дванадцятьох титанів, — і Гея боїться, що їх теж кинуть у в’язницю. Тож вона йде до свого сина Кроноса...

— Головного поганця, — сказав Лео. — Того, якого перемогли минулого літа.

— Еге. Отже, Гея дає йому косу і каже: «Агов, чому б тобі не покликати татка сюди вниз? І поки я відволікатиму його розмовою, ти зможеш порізати його на шматки. А потім захопиш владу над світом. Хіба не чудово вийде?»