Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ма-р-га-ри-та.

– Ось бачиш в тебе вийшло! Спробуй щось ще сама сказати.

– Ти по-ка-ка! – скрикнула вона.

– Що? – збентежено запитала.

– ТИ ПО-КА-КА!

За моєї спини почувся ледве стриманий сміх який продуктивно вирвався на волю. Гнівно розвертаюся назад і бачу два червонющі обличчя, які набралися фарби від стриманого сміху.

– Схоже у вас добре виходить вчити говорити нову душу – промовив Лайон з перервами для сміху.

– ТИ ПО-КА-КА! – повторила знову.

– Що “по-ка-ка”? Я тебе не розумію.

– Здається вона сказала “ти погана”, начебто – переклала Ненсі.

– Дякую тобі за дослівний переклад – ображено буркнула їй.

– Та нема за що!

– А тепер скажи, будь ласка. Чому ти вважаєш мене поганою? – я терпляче чекала поки капризуля складе в своїй голові слова до купи, і потім вона видала!

– Ти ма-ня вса-ла-дь да та-па-ле-тка! Ти по-ка-ка!

Позаду почувся ще дужчий придушений регіт. От зарази, треба було не звати їх назад і самій вирішувати. А щодо неї, значить вона ще до сих пір на мене дується! 

– Пані па-ка-ка, вам треба перекладати? Якщо що, вона сказала “Ти мене вселила до табурета”. – запропонувала Ненсі, поспіхом витираючи з очей сльози.

– Дякую, але я вже не потребую “Google перекладача”. – знаєте, це той момент, коли ти вже починаєш шкодувати що зробив добре діло. І що мені тепер з нею робити!? Сама ж її вселила, а тепер треба розгрібати. Ну чому моя справедливість і потяг до добрих справ настільки сильні, що після я починаю про них жалкувати!

– Але ж, я вже вибачилася. Якщо хочеш, я можу вибачитися ще раз. Пробач мені за те, що помістила тебе до табурету, мені дуже, дуже соромно за це.

В мене вп’явся проникливий погляд малечі яка роздумувала над моїм вироком.

– Доб-ле. Я те-пе ви-па-чаю. – вимовила вона по складах кожну літеру, звичайно трошки не правильно, але це і так дуже добре, враховуючи що вона взагалі говорить вперше!

– Тоді що ти думаєш над тим, щоб придумати тобі ім’я, чи ти вже маєш якесь? – капризуля задумливо відвела погляд над чимось роздумуючи – Ім’я це те, як до тебе будуть звертатися, наприклад як у мене, моє ім’я Маргарита. А он ту жіночку, звати Ненсі, а он того чоловіка, Лайон.

– Жіночка! Взагалі то я дама, а не якась там жіночка – обурилася Ненсі.

– Ну так що? Ти маєш ім'я? Чи тобі придумати? 

– Пли-ду-ма-ти. 

Значить, хочеш, щоб тобі придумали. Хм-м, і що ж вибрати? Перше що кидається в очі, це колір її волошково-блакитних очей. Треба щось таке… таке чисте, але в той же час живе… О! А як щодо…

– Може, Єва? Як думаєш, тобі подобається?

Капризуля задумливо гралася кінчиками свого волосся.

– Подобається! – скрикнула капризуля, задоволено задерши до гори свого маленького носика.

– Тоді ласкаво просимо в нашу сімейку, Єво! Тепер ти будеш жити тут – я повернулася назад і кинула оком на привидів – Можеш піти з Ненсі, це он та жіночка, вона проведе тебе до твоєї кімнати.

Від мого звертання Ненсі, ображено прищурила очі.

– Добре пані По-ка-ка, я відведу Єву до її кімнати, а ще нагодую солодким тортиком!

– А що таке торт? – запитала Єва.

– О це дуже смачно! Ходімо дитино і я тобі покажу! – радісно защебетала Ненсі і вони пішли собі.

Я осіла стомлено на той самий стілець.

– Схоже, тепер в нас тут стане трохи веселіше – з ласкавою усмішкою промовив Лайон.

– Це точно. Нудно нам точно не буде.

– Пані по-ка-ка, ви ще щось бажаєте?

– О боже! Лайоне, і ти туди ж! Добре, Ненсі там вона зна за що ображатися.

– Ха-ха – він тихо розсміявся – Не знаю, це прізвисько доволі дотепно звучить.

– Ех, головне, щоб воно остаточно до мене не приклеїлося, а то я не планую до кінця свого життя, залишатися “Пані по-ка-каю”.

– І то вірно. Ну то що, вам щось потрібно?

– Мабуть, я була б дуже вдячна якщо ти мені трохи скоротив шлях до моєї кімнати, і я ще трошки відпочину. А то я зовсім не звикла до відчуттів втоми, після використання магії. Сильно ж це виснажує.

– Нічого страшного, ви звикнете.

– Сподіваюся.

___________________________

Єва.