Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Історик 📚 - Українською

Читати книгу - "Історик"

1 120
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історик" автора Елізабет Костова. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 204
Перейти на сторінку:
руки.

Коли я сів напроти нього, ми подивилися один на одного із дружньою цікавістю.

— А, — сказав він, — то це ви окраса програми? Я дуже чекаю на вашу доповідь.

Зблизька він здавався старшим від мене років на десять, у нього були неймовірно світло-карі очі, трохи опуклі, як у собаки породи бассет. Я вже визначив за його мовою, що він був з півночі Англії.

— Дякую, — сказав я, намагаючись не показувати свого страху. — Я у свою чергу насолоджувався кожною хвилиною вашої доповіді. Вона справді охоплює величезний сегмент науки. Цікаво, чи не знаєте ви мого… е… наукового керівника — Бартоломео Россі. Він теж англієць.

— Так, звичайно ж! — Г’ю Джеймс жваво розгорнув серветку. — Професор Россі — один із моїх улюблених авторів, я прочитав більшість його книг. Ви працюєте з ним? Як вам поталанило!

Я загубив Хелен, але тієї миті побачив її біля буфету поруч із Гежею Йожефом. Він щось жваво говорив їй на вухо, а потім вона дозволила йому піти разом із нею до маленького столика в іншому кінці залу. Я бачив її досить добре, мені видно було її незадоволене обличчя, але від цього мені не стало легше. Він нахилявся до неї, розглядав її, коли вона дивилася в тарілку, і я ледве не з’їхав з глузду від бажання знати, що він говорить їй.

— У будь-якому разі, — Г’ю Джеймс усе ще говорив про роботу Россі, — я вважаю, що його праці про грецький театр просто чудові. Ця людина може все.

— Так, — сказав я розсіяно. — Він працював над статтею «Примара в амфорі», про сценічний реквізит у грецьких трагедіях. — Я зупинився, раптом усвідомивши, що видаю професійні секрети Россі. Якби я не зупинив себе, тоді мене б зупинив вираз обличчя професора Джеймса.

— Що? — запитав він здивовано. Він відклав виделку й ніж, забувши про їжу. — Ви сказали «Примара в амфорі»?

— Так. — Тієї миті я забув навіть про Хелен з Гежею. — А що вас дивує?

— Це неймовірно! Я думаю, мені нарешті треба буде написати професорові Россі. Бачите, недавно я вивчав один дуже цікавий документ про історію Угорщини в п’ятнадцятому столітті. Передовсім це й привело мене в Будапешт. Я цікавлюся саме цим періодом історії Угорщини, розумієте, і тому з великодушного дозволу професора Шандора мене запросили на конференцію. Отож цей документ був написаний одним із учених короля Матьяша Корвінуса, і там згадується про примару в амфорі.

Я згадав, як Хелен напередодні ввечері згадувала короля Матьяша Корвінуса: хіба це не він заснував велику бібліотеку в замку Буди? Тітка Єва теж розповідала мені про нього.

— Будь ласка, — наполягав я, — поясніть.

— Розумієте, це звучить досить нерозумно, але упродовж декількох років мене дуже цікавлять фольклорні легенди Центральної Європи. Спочатку це було ніби жартома, але мене поглинули легенди про вампірів.

Я вп’явся очима в нього. Вигляд у нього був такий самий, як і раніше, — рум’яне веселе обличчя, твідовий піджак, — але в мене було таке відчуття, наче я сплю.

— Я знаю, що все це здається вам дурною, підлітковою витівкою, граф Дракула й усе таке, але, знаєте, це насправді прекрасна тема, якщо трохи глибше копнути. Розумієте, Дракула існував насправді, хоча, звичайно ж, він був не вампіром, і мені цікаво, чи пов’язана його історія хоч якось із легендою про вампірів. Кілька років тому я почав шукати матеріал на цю тему, щоб дізнатися, чи є взагалі хоч що-небудь про нього, оскільки переважно інформація про вампірів існувала тільки в усних легендах у селах Центральної і Східної Європи.

Він відхилився й постукав пальцями по столі.

— Отож слухайте: попрацювавши тут, у бібліотеці університету, я знайшов документ, завірений Корвінусом — він хотів, щоб хтось збирав усю існуючу інформацію про вампірів від ранніх часів. Ким би не був той учений, він, без сумніву, знав класику, і замість того щоб ходити по селах, як зробив би гарний етнограф, він почав вишукувати інформацію в латинських і грецьких джерелах. У Корвінуса було багато таких матеріалів, отож той учений почав шукати інформацію про вампірів. Він опрацював усі давньогрецькі легенди, про які я ніде раніше не чув, принаймні, до того, як ви мені сказали. Це були легенди про примару амфори. У давньогрецьких трагедіях говорилося, що амфора іноді містила в собі людський прах, і неосвічені греки вірили в те, що коли амфору закопати не дуже вдало, то з неї міг з’явитися вампір, але поки я ще не точно знаю, яким чином. Можливо, професор Россі знає дещо про це, якщо пише про примару в амфорі. Це неймовірний збіг, чи не так? До речі, у сучасній Греції усе ще є легенди про вампірів.

— Я знаю, — сказав я, — «vrykolakas».

Цього разу вже Г’ю Джеймс уп’явся очима в мене. Його опуклі очі неймовірно збільшилися.

— Звідки ви це знаєте? — видихнув він. — Я хочу сказати, перепрошую, я просто здивований, що зустрів когось, хто теж…

— Цікавиться вампірами? — доказав я сухо. — Так, це теж мене дивувало, але я вже починаю звикати. Чому вас зацікавили вампіри, професоре Джеймс?

— Г’ю, — сказав він повільно. — Будь ласка, звіть мене Г’ю. Розумієте, я… — він пильно подивився на мене всього лише на мить, і тоді вперше я помітив за його веселим, сяючим виглядом силу, схожу на полум’я. — Це надзвичайно дивно, і я взагалі не розповідаю про це людям, але…

Я більше не міг витримувати паузу.

— Ви часом не знайшли десь стару книгу із драконом у центрі? — запитав я.

Його очі стали майже дикими, він сполотнів.

— Так, — сказав він. — Я знайшов книгу.

Він схопився за край стола.

— Хто ви такий?

— Я теж знайшов таку.

Ми сиділи й дивилися один на одного кілька довгих секунд і, напевно, довго просиділи б так, викладаючи все, про що нам треба було поговорити, якби нас не перервали. Голос Гежі Йожефа пролунав поруч із моїм вухом раніше, ніж я помітив його присутність, він підійшов ззаду мене й нахилився над нашим столом із м’якою посмішкою. Хелен швидко наближалася до нас — у неї був дивний вираз обличчя, ніби винуватий.

— Добрий день, товариші, — привітно сказав він. — То й що там, які книги ви знайшли?

Розділ 41

Коли професор Йожеф нахилився над нашим столом із дружнім питанням, якусь мить я не знав, що відповісти. Мені треба було поговорити з Г’ю Джеймсом, і якнайшвидше, наодинці, а не в такій юрбі і, звичайно ж, не в присутності цієї людині, про яку Хелен попереджала мене (цікаво,

1 ... 100 101 102 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історик"