Читати книгу - "Межовий лицар"
- Жанр: 💛 Фентезі
- Автор: Джордж Мартін
Від перекладача.
Цей переклад носить некомерційний характер. На жаль, на даний момент не існує перекладів на українську мову як основного циклу Джорджа Мартіна — «Пісні льоду та полум’я», так і циклу повістей «Історії Данка та Егга». Таким чином, переклад «Межового лицаря» є своєрідною першою ластівкою на цій ниві. Хочеться вірити, не останньою. Кілька уточнюючих моментів стосовно перекладу.
Правила оформлення текстів в українській та американській англійській дещо різняться, зокрема мова йде про подання прямої мови та діалогів. Я пішов по легшому для себе шляху, залишивши американське оформлення в українському тексті (відсутність тире при діалогах, використання англійських лапок, інший порядок розділових знаків тощо). Я знайомий з російськими перекладами Мартіна з традиційним для нас оформленням текстів, і повинен сказати що в даному випадку авторське оформлення тексту мені сподобалось більше, нехай воно і йде врозріз із нормами нашого правопису.
На жаль повністю автентичним текст зробити не вдалось. Оригінальний текст я бачив в звичайному текстовому форматі (txt), а Мартін дуже активно використовує курсив: для виділення частин думок персонажів, для певних назв, для виділення окремих слів і так далі. Очевидно, що формат txt не передав цей курсив. Залишив без курсиву свій переклад і я. Щодо перекладу назв та імен. Імена та прізвища людей, безумовно, не перекладались (наприклад, прізвище лицаря Hightower було перекладено як Хайтауер, а не Високобашний). Прізвиська перекладались завжди (наприклад, Grey Lion — Сивий Лев). А от з географічними назвами ситуація найскладніша. Деякі речі можна і треба перекладати: Cape of Wrath став мисом Гніву, наприклад. Інші не перекладаються: Lannisport — Ланніспорт. Але часто виникають такі ситуації, коли рішення про переклад лежить виключно на совісті перекладача. З однієї сторони, ти прагнеш якомога глибше занурити читача в світ книг, і тому все-таки перекладаєш Duskendale як Сутінковий Діл, а не Даскендейл. З іншої, деякі назви перекласти просто не піднімається рука і тому Highgarden залишається Хайгарденом, а не Високим Садом.
Тепер перейдемо до певних специфічних термінів. Відповідників словам destrier, courser, palfrey (це різні види коней, які використовувались лицарями в середньовічній Європі) та chamfron і crinet (елементи барда — броні для коней) в українській мові я не знайшов. Можна було б викручуватись, пишучи «бойовий кінь» чи «захист для шиї». Але на мій смак, це б значно збіднило текст. Ось чому я зупинився на іншому рішенні — в тексті ви зустрінете такі слова «іншомовного походження» як дестріер, корсер, полфрі, чемфрон та крінет. Окремо згадаю вигаданий Мартіном термін «lobstered steel». Ясно, що автор зображує броню, яка по свому вигляду нагадує тіло лобстера. Щоб не писати довге пояснення в тексті, я обмежився простим «лобстерна броня».
Ну і традиційне питання ти/ви при перекладі англійського you. Я притримуюсь думки, що Данк з Еггом спілкуються саме на «ти», за виключенням, коли молодий сквайр додає частинку «сір», в цьому випадку я застосовую займенник «ви». Бажаю приємного читання!
Гудима Андрій
[email protected]
1998
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джордж Мартін
Межовий лицар
Ця історія відбувається приблизно за дев’яносто років до подій зображених в «Грі Престолів».
1
Весняні дощі пом’якшили землю, тож Данк без особливих труднощів викопав могилу. Він обрав місце на західному схилі пагорба, бо старий завжди любив милуватись заходом сонця. «Черговий день минув,» зітхав він, «і хто зна, що принесе нам грядущий, га, Данк?»
Один із грядущих днів приніс дощі, що промочили їх до нитки, наступний приніс поривчастий вітер, а потім прийшла простуда. На четвертий день старий був уже занадто кволий щоб їхати верхи. А потім його не стало. Ще кілька днів тому, сидячи в сідлі, він співав стару пісню про Галтаун і місцеву красуню, щоправда замість Галтауна він підставляв Ешфорд. В Ешфорд, побачити кралю, хей-лю-лю, хей-лю-лю, сумно думав Данк, копаючи землю.
Коли яма була достатньо глибока, він взяв старого на руки і опустив його туди. Той був невеликою і худою людиною. А без кольчуги, шолома та поясу для меча взагалі важив не більше ніж мішок з листям. Данк був надзвичайно високим для свого віку, незграбним та широким у кістці хлопцем шістнадцяти чи сімнадцяти років (ніхто не знав точно). Він був ближче до семи футів, ніж до шести і тільки починав набирати м’язи. Старий часто хвалив його силу. Він завжди був щедрий в своїх похвалах. Адже більше в нього не було нічого.
Данк опустив тіло в могилу і постояв над ним деякий час. Знову запахло дощем, і він знав, що повинен засипати яму, до того як заморосить, але кидати землю на старе змучене обличчя все одно було важко. Сюди б септона, прочитати якусь молитву, але у нього був тільки я. Старий навчив Данка всьому, чого він сам знав про мечі, щити і списи, але він ніколи не був особливо хороший в промовах.
«Я б залишив вам ваш меч, але він би заіржавів в землі,» сказав нарешті Данк, вибачаючись. «Боги дадуть вам новий, я гадаю. Шкода, що ви померли, сір.»
Він замовк, непевний, що ще слід сказати. Данк не знав жодних молитв, та й старий практично ніколи не молився.
«Ви були справжнім лицарем і ви ніколи не били мене, коли я цього не заслуговував,» нарешті продовжив він, «за винятком одного випадку в Дівочому Ставку. То був хлопчина з трактиру, хто з’їв пиріг вдови, а не я. І я казав вам. Але це вже не має значення. Ваша доля в руках богів, сір.»
Він кинув пригорщу землі в яму, а потім почав методично засипати її, не дивлячись на тіло, що лежало на дні. Він прожив довге життя, думав Данк. Йому було майже шістдесят, і небагато людей можуть похвалитись таким. Принаймні, він побачив наступну весну.
Сонце вже сідало, в той час як він годував коней. Їх було троє. Його квола шкапа, полфрі старого і Грім, його бойовий кінь, на якому їздили лише під час турніру чи битви. Великий коричневий жеребець вже не був таким швидким та сильним як колись, проте він все ще мав гострі очі та гарячий норов і був найціннішим майном, яким володів Данк. Якби я продав Грома і стару Каштанку з їхніми сідлами та збруєю, я б мав достатньо срібла, щоб… Данк нахмурився. Єдине життя, яке він знав, це було життя межового лицаря, що їздить від замку до замку, поступає на службу до того чи іншого лорда, б’ється в їхніх битвах, їсть під їхнім дахом, а потім — коли війна закінчується — їде кудись далі. Інколи влаштовувались і турніри, хоча й не надто часто. Крім того він знав, що деякі межові лицарі перетворювались на грабіжників під час голодних зим, хоча старий ніколи так не робив.
Я б міг знайти іншого межового лицаря, котрому потрібен сквайр, щоб доглядати за тваринами, чистити кольчугу, думав він, або я б міг податись в Ланніспорт чи Королівську Гавань і поступити в Міську Варту. Або…
Він зібрав до купи всі речі старого під дубом. В суконному гаманці були 3 срібні олені, дев’ятнадцять мідних пенні і потертий гранат. Як і в більшості інших межових лицарів, основна частина його багатства була в конях та зброї. Данк тепер володів кольчугою, з якої зчищав іржу тисячі раз. Залізним напівшоломом з широкою носовою пластиною та вм’ятиною на лівому виску. Поясом для меча з потрісканої шкіри та півторачним мечем зі шкіряними піхвами. Кинджалом, бритвою, точильним каменем. Поножами і латним комором, восьмифутовим військовим списом з обточеного ясена із залізним кінцем та дубовим щитом з посіченими металічними краями та гербом сіра Арлана з Пеннітрі: крилата чаша, срібна на бурому.
Данк поглянув на щит, підняв пояс для меча і знову поглянув на щит. Пояс було підігнано під нешироку талію старого. Він ніколи в нього не влізе, це саме стосувалось і кольчуги. Він прикріпив піхви до конопляної мотузки, обв’язав її навколо поясу і витягнув меч.
Лезо було прямим і важким, з хорошої, кованої в замку сталі, руків’я з м’якої шкіри оберненої навколо дерева, головка руків’я — чорний відполірований камінь. Незважаючи на свою скромність, меч добре лежав в руці і Данк чудово знав наскільки він гострий, працюючи над ним з точильним каменем ночами перед тим як відійти до сну. Він годиться для моєї долоні так само як він годився і для нього, а в Ешфорді зараз проводять турнір.
2
В Легконогої була приємніша хода, ніж в Каштанки, проте Данк все одно відчував себе втомленим, коли помітив трактир попереду — високу будівлю з глини та дерева поруч зі струмком. Тепле жовте світло з його вікон виглядало настільки закликаючи, що він просто не міг проїхати повз. В мене три срібних, сказав він собі, достатньо для хорошої їжі та такої кількості елю, яку він тільки захоче випити. Коли він спішився, голий хлопець вискочив зі струмка та почав витиратись грубим бурим плащем. «Ти тут конюх?» спитав його Данк. Хлопчина виглядав не старшим восьми чи дев’яти років, блідий та худий, з ногами по щиколотку в річному намулі. Волосся було найприкметнішим в зовнішності хлопця. Точніше, відсутність цього волосся.
«Я хочу щоб ти вичесав мою полфрі. І вівса для всіх трьох. Доглянеш за ними?»
Хлопчина нахабно поглянув на нього. «Я б міг. Якби хотів»
Данк нахмурився. «Ти ще поговори в мене! Я лицар, щоб ти знав.»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межовий лицар», після закриття браузера.
