Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

Він потягнувся рукою до сина та став обмацувати брезент, визначаючи контури під ним. Луїс виглядав зараз як сліпий, який намагається зрозуміти, що перед ним. Нарешті він намацав виступ, який міг бути тільки Ґейджевим носом. Значить, той сидів правильно.

Тільки після цього Луїс зміг переконати себе натиснути на газ і вирушити в двадцятип’ятихвилинну подорож назад до Ладлоу.

52

О першій ночі в будинку Джада Крендала, розриваючи холодну порожнечу, задзвонив телефон і розбудив старого. Він задрімав і бачив сон. У тому сні йому знову було двадцять три, він сидів на лавці у залізничному вагончику з Джорджем Чепеном та Рене Мішо. Вони собі сиділи та передавали по колу пляшку кукурудзяного віскі з Джорджії — все той самий самогон, тільки з етикеткою, — а надворі завивав північно-східний вітер, виповнюючи весь світ своєю моторошною піснею, від якої ціпеніло все, включно з рухомим складом залізничної компанії Бенгора та Арустука. Ось так вони сиділи та пили навколо бокастої пічки, дивилася на жевріння вуглинок і розповідали одне одному історії, які кожен давно ховав у глибині свого серця — наче хлопчаки, які зберігають під ліжком свій безцінний мотлох, — історії, створені для таких от ночей. Як і жар вуглинок, ці історії були моторошними й темними, у глибині кожної з них палав яскравий вогник, а нічний вітрюган огортав їх містичним ореолом. Йому було двадцять три, і Норма була ще жива (без сумніву, вона вже спала — не сподівалася, що він повернеться додому цієї ночі), і Рене Мішо розповідав про єврея-торгаша з Бакспорта, який…

І саме тут задзвонив телефон. Джад підірвався зі свого крісла, здригаючись від болю в затерплій шиї, здавалося, всі ці роки — від двадцяти трьох до вісімдесяти трьох — впали на нього враз і придавили своєю вагою. І думка навздогін: «А ти заснув, юначе… Іншого разу покатаєшся тією залізницею. Не сьогодні».

Він підвівся і випростався, попри шалений біль у спині, і підійшов до телефону.

Це була Рейчел.

— Так?

— Джаде, він прийшов додому?

— Ні, — відповів Джад. — Рейчел, де ти? Скидається, що ти тут десь неподалік.

— Так, я неподалік, — підтвердила Рейчел.

І хоч здавалося, що вона вже близько, у слухавці вчувалося далеке, монотонне гудіння. Це вітер вривався у простір між Джадом та нею, де б вона зараз не була. Ніч сьогодні була особливо вітряною. І це пронизливе виття завжди нагадувало Джадові голоси померлих, які сплітаються в єдиний хор і співають щось невиразно далеке — за межею нашого розуміння.

— Я на стоянці в Біддефорді, на менській магістралі.

— Біддефорд!

— Я не могла лишатися в Чикаго. Це впливає на мене, як впливало на Еллі. І ви відчуваєте це. Голос вас видає.

— Еге, — він дістав «Честерфілд» і засунув цигарку між зубів. Він запалив дерев’яного сірника та дивився, як той блимає в його тремтячій руці. Раніше його руки не тремтіли — до початку цього жахіття. За вікном лунало темне виття вітру. Воно заполонило собою будинок і гойдало його, як при хитавиці.

Сила збільшується. Я відчуваю це.

Невиразний страх пронизав старі кості — тонкий і гострий, наче скловолокно.

— Джаде, скажіть мені, будь ласка, що відбувається!

Він вважав, що вона мала право знати все. Більше того, їй необхідно було це знати. І він їй усе розповість. Усю історію. Покаже, як кувався ланцюг нещасть — ланка за ланкою. Нормин серцевий напад. Смерть кота, Луїсове запитання: «Чи ховали там коли-небудь людину?», смерть Ґейджа… Бог знає, яку жахливу ланку виковував Луїс прямо зараз. Джад обов’язково розкаже їй усе. Та не по телефону.

— Рейчел, а чом’ ти їдеш магістраллю, а не летиш у літаку?

Вона пояснила, як їй не вдалося зробити пересадку в Бостоні.

— Я найняла машину в агенції «Авіс», але зовсім не вкладаюся в час. Я трохи заплуталася, коли виїжджала з Логана на магістраль. Тільки тепер потрапила в Мен. Гадаю, до світанку не доїду. Але, Джаде… Благаю. Розкажіть мені, будь ласка, що відбувається. Мені так страшно, і я сама не знаю чому.

— Рейчел, послухай, — мовив Джад. — Їдь зараз до Портленда та троха поспи, чуєш? Найми кімнату в мотелі та троха…

— Джаде, я не можу це зро…

— Та троха поспи. Не хвилюйся, Рейчел. Сьогодні, можливо, тута дещо трапиться, а мо’, й не трапиться. Якщо дещо таки буде — те, що на гадці маю, — тобі б усе єдно не хтіло си тута бути. Я про все потурбуюся. Ліпше я про все потурбуюся, бо я винен у тім, що зараз коїть си. А як ніц не трапиться — ти приїдеш вдень і всеє буде гаразд. Луїс буде дуже радий тебе бачити.

— Я не зможу заснути сьогодні, Джаде.

— Ти зможеш, — сказав він і піймав себе на тому, що думав про те саме, про що і апостол Петро в ніч, коли Ісуса заарештували. Як не заснути на варті? — Ти зможеш. Рейчел, а якщо ти вснеш за кермом тої клятої найманої машини, з’їдеш з дороги та вб’єшся, що то’ буде з Луїсом? А з Еллі?

— Скажіть мені, що відбувається! Якщо ви мені скажете, Джаде, я послухаюся вашої поради. Та я маю знати!

— Коли приїдеш у Ладлоу, зайди до мене, — попросив Джад. — Не додому, а до мене. Я розкажу тобі всеє, що знаю, Рейчел. А поки я чекатиму си на Луїса.

— Скажіть мені, — наполягала вона.

— Ні, мем. Не по телефону. Рейчел, я не зможу. Ти поки їдь. Доїдь до Портленда і лягай спати.

Довге мовчання на тому кінці дроту.

— Гаразд, — врешті сказала вона. — Мабуть, ви маєте рацію. Джаде, скажіть мені лише одне. Скажіть, наскільки все погано.

— Я можу всеє заладнати, — спокійно відповів Джад. — Гірше, ніж уже є, точно не стане.

Дорогою повільно рухалася якась машина, освітлюючи фарами нічну темряву. Джад привстав, розглядаючи її, а потім знову сів назад у крісло, коли авто прискорилося і проїхало повз будинок Крідів.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Послухаюся вас. Усю дорогу в мене наче камінь на серці лежить.

— Най він спаде, люба, — мовив Джад. — Прошу тебе. Побережи си до завтра. Усеє вже буде гаразд.

— А ви обіцяєте, що все розкажете мені?

— Так. Вип’ємо по пиву, і я всеє тобі розкажу.

— Тоді бувайте, — попрощалась Рейчел. — Побачимося.

— Побачимося, — погодився Джад. — Стрінемся завтра, Рейчел.

І перш ніж вона встигла сказати щось іще, Джад повісив слухавку.

Він подумав, що в аптечці мали б бути кофеїнові таблетки, та він ніяк не міг їх знайти. Старий