Читати книгу - "Списоносці"

Приголомшений Райнаї, мов п'яний, потягнув до дверей. Када провів його. Коли старший лейтенант повернувся, вираз обличчя підполковника пом'якшав.

— Викличте начальників відділень на нараду.

Перш ніж виконати наказ, Када підійшов до кошика і висипав його вміст.

Другого дня вони читали рукопис далі.

«Якщо не помиляюсь, я зупинився на тому, що в першій половині грудня виїхав у Сомбатхель і вже більш не повертався до Будапешта. Там лишились Магда, Жолт, Титус, зосталась у столиці й Вероніка, хоч її я хотів забрати з собою за всяку ціну.

Справи в мене йшли добре: радіоцентр діяв безвідмовно, агенти систематично надсилали повідомлення. Одночасно в навколишніх селах ми організували кілька таборів, де спішно готували терористів. Цих людей, набраних з добровольців, після підготовки ми зібрали в центральному таборі у Вінер-Нойштадті, а вже звідти скидали з парашутами в тилу радянських військ. Особливо багато терористів-парашутистів ми скинули в комітатах Бекеш, Чонград, на території між Тисою і Дунаєм та в Закарпатті. Парашутисти і залишені в Баконі списоносці спочатку діяли успішно. Ми підтримували з ними радіозв'язок і одержували точні дані про пересування радянських військ, а також про виконання диверсійних актів. Та незабаром значна частина списоносців була викрита. Іншим я наказав тимчасово припинити діяльність і чекати дальших розпоряджень! Про це докладно написано в моїх мемуарах.

Група Шулька, як я згодом довідався, була віддана до військового трибуналу, він засудив Шулька і чотирьох його товаришів до смертної кари, а решту — на різні строки тюремного ув'язнення. Довгий час я гадав, що вирок виконано, і тільки пізніше дізнався: сталося інакше.

Радянські війська навально наступали, і ми відкочувалися все далі на захід. У травні 1945 року я разом з своїм штабом здався в полон англійським військам.

Минуло кілька днів, доки я налагодив зв'язок з офіцером англійської польової служби безпеки. Це був молодий, з неприродно стрункою осанкою зеленоокий майор. Він зміряв мене підозріливим поглядом. Я відрекомендувався і розповів про себе. Офіцер мовчки вислухав мене, занотував щось у блокнот, потім, не промовивши жодного слова, відокремив мене од інших. Тепер я добре харчувався і жив у пристойному житлі. Перебування в спільних бараках вкрай розладнало мої нерви.

На самоті я мав нагоду ще раз обміркувати своє минуле, весь пройдений шлях, і в мене мимоволі виникло питання: що буде зі мною, як складеться моє майбутнє? Щодня я ретельно читав газети, вивчаючи їх від першого до останнього рядка.

Наш програш у війні не був для мене несподіванкою, і все ж мене вразила могутність Радянського Союзу. Я чудово знав, що німці перекидали з Західного фронту на Схід проти росіян всі свої свіжі сили, цим самим даючи змогу об'єднаним військам зайняти якнайбільшу територію. Проте німці не змогли зупинити могутнього наступу росіян навіть на Одері. І столицю райху на вічну ганьбу англо-саксам, які аж ніяк того не хотіли, взяли червоні. Від цих думок у мене йшла обертом голова. Звідки у них така міць? Очевидно, ми просто недооцінювали справжньої могутності і потенціалу Радянського Союзу.

Через кілька днів на мою квартиру зайшов майор служби безпеки і повідомив, що незабаром мене звідси заберуть, а тому треба підготуватись. Я спитав, куди саме заберуть, але він на це нічого не відповів. Сказав тільки, що о дванадцятій годині дня сюди прибудуть з генерального штабу. Я намагався бути спокійним. Рівно о дванадцятій по мене зайшов офіцер зв'язку. Ми сіли в машину і помчали до найближчого аеродрому, звідки спеціальним літаком я вилетів в Англію. «Ага, — подумав я, — це вже зовсім інша справа». В той час до мене повернулась віра в себе, а відповідно до цього змінилась і моя поведінка. Кінець кінцем, я не хто-небудь, а полковник угорської армії, який до того ж уже багато років тому «уклав союз» з англійцями і чесно служив цьому «союзу». Тоді я ще не наважувався признатись навіть собі, що я агент англійської розвідки, тому слово «агент» замінив більш благозвучним словом «союзник».

Мене повезли на дачу, розташовану на околиці Лондона. Вона була схожа на замок і стояла в центрі великого парку, обнесеного високим кам'яним муром. До входу вела дорога, посипана червоним гравієм. Обабіч дороги росли декоративні кущі, яскріли клумби барвистих квітів.

Був погожий літній день. Темно-зелені каштани з густими кронами створювали тут атмосферу такого спокою, що я зовсім забув про всі страхіття війни. Виглядав з вікна машини, яка приємно погойдувалась по рівній дорозі. Промайнула думка, що, нарешті, настав спокій, і в цю думку, яка виринула ніби з самого серця, я глибоко вірив. Я і в гадці не мав, що саме тепер для мене починаються найжорстокіші часи. В цю хвилину я бачив тільки лагідну небесну блакить, кучеряві хмарки, миртові кущі, ясно-зелений килим шовкової травиці, білі маргаритки і оброслу плющем чудову віллу, що вабила мене крізь розчинені вікна комфортабельними кімнатами.

Біля парадного входу мене чекав давній знайомий, полковник Пайп, одягнений у мисливський костюм. Я не бачив його майже рік. Він ніби ще більше посивів. У мисливському костюмі Пайп не здавався таким худим, як у формі. Під час нашої останньої зустрічі у віллі на березі Женевського озера англієць був надзвичайно люб'язний, але теперішня його поведінка майже до сліз розчулила мене.

— Як чудово, дорогий полковнику, що ми знову зустрілись! — вигукнув він замість вітання.

Ми гаряче потиснули один одному руки.

— Ви мій гість. Зараз відпочинете після останніх важких тижнів. — Пайп обняв мене за плечі й повів до прохолодного холу. Слуга миттю заніс мій багаж. На маленькому фламандському столику були приготовлені пляшки і печиво.

Пайп налив, усміхаючись, віскі.

— За ваше здоров'я, полковнику!

— І за ваше!

Потім англієць провів мене в мої апартаменти. Комфортабельний робочий кабінет, вітальня і спальня дуже сподобалися мені. Крім цього, Пайп дозволив мені користуватися бібліотекою.

— Тут і житимете, любий полковнику. Сподіваюсь, вам буде зручно. Відпочиньте після дороги, прийміть ванну. В шафі знайдете чисту білизну, костюми… Якщо матимете бажання, — він глянув на годинник, —