Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

І святої мучениці Іраїди, дівиці олександрійської, що вийшла до джерела набрати води й побачила безліч дівиць, і чоловіків, і ієреїв, і дияконів, і іноків, які пливли зв'язані в кораблі, і на муки їх везли за ісповіданням Імені Ісус Христового. Кинувши посудину для води, приєдналася до тих Христових в'язнів і зв'язана була з ними. Коли ж вони допливали до Антинополя, міста єгипетського, то перша після різних мук була усічена в голову, а після неї і всі інші поклали свої голови за Христа.

І преподобних жон Ксантипи та Поліксени, учениць апостольських, що були в Іспанії від святих апостолів просвічені і багато іменем Христовим чудодіяли, і багато людей (од них) повірили, і з миром до Господа відійшли.

Місяця вересня в 24-ий день

Житіє і страждання святої першомучениці Теклі, рівноапостольної

Коли святі апостоли Павло та Варнава, що благовіствування світу носили, прийшли до Іконії і пробували в Онисифора, його ж бо Павло в Посланні до Тимофія згадує, кажучи: "Хай Господь подасть милосердя Онисифоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився", тоді багато людей учення їхнє послухавши і бачачи від них бутні знамення та чудеса, увірували в Господа нашого Ісуса Христа. В домі ж бо Онисифоровому пробуваючи, часто в синагоги входили і як у домі, так і в синагогах дерзновенно слово Боже говорили, приводячи людей до спасительної путі і до віри в Ісуса Христа, про що пишеться в Діях: "І трапилося, що в Іконії вкупі ввійшли вони (тобто Павло та Варнава) до синагоги юдейської і промовили так, що безліч юдеїв й греків увірували" Достатній же час пробувши, дерзаючи, про Господа освідчували словом благодаті своєї і подавали знамення й чудеса, чинені руками своїми.

У той час була там дівиця красна, що мала вісімнадцять літ, на ймення Текля, дочка матері Теоклії, роду великого й славного, заручена за одним юнаком від найперших із міста, на ім'я Фамир, багатим та красним; вона, бачачи силу, що діялась од апостолів, сідала з іншими при бесіді їхній у домі Онисифоровім при віконці й слухала сприйнятно мовлене ними. Упало ж сім'я слова Божого на землю добру і дією Святого Духа вкорінилося глибоко в серце її і проросло: повірила-бо в Сина Божого, і полюбила його, і приліпилася до нього всією душею. Павло ж, Богом настановлений, повів слово про дівство та цнотливість, говорячи те, що діва, яка береже дівство своє заради любові до Христа, має частку з ангелами і є Христові наречена. Христос же є її Жених, що введе її в світлицю свою небесну. І багато про те говорив Павло і схилив Теклю до збереження дівства свого: поклала-бо Текля в серці своїм відтоді покинути нареченого свого і всі насолоди світу цього й служити Христу в чистоті дівочій до кончини своєї. І так мудра діва чистому Жениху небесному уневістилася своєю чистотою і з'єдналася з ним сердечною любов'ю, її ж у середині ніби серафимським вогнем запалило, бажанням нетлінного Жениха свого, ніби віск розтавала, тож збулося в ній речене Давидом: "Стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі". І слухала бесіду Павлову три дні і три ночі, ніби забувши себе, не приймаючи ані їжі, ні питва і не відходячи на спочинок тілесний, але, як колись Марія, що сиділа в ногах Ісусових, увесь розум заглибивши в Бозі, одним лише словом Його живлячись, "не хлібом самим буде жити людина, але Божим словом, що виходить із уст Його". Теоклія ж, довідавшись про дочку свою Теклю, що повірила в Христа і вправляється в слуханні слова Божого, прийшла із гнівом і силою відтягла від того душекорисного сидіння, і святим проповідникам апостолам докорила, і, огуджуючи їх, поволочила дочку свою, ніби агницю Христову від стада Христового. І, покликавши її зарученого Фамира, рече йому: "Не дбаєш про наречену свою, бо роз'ятлилася; це ж бо звабилася мандрівними отими волхвами, що пістрявими словами спокушають безумних людей і вже три дні біля них сидить, забула дім свій". Тоді Фамир почав ласкати її добрими словами, промовляючи до неї любовно. Вона ж відвертала лице своє від нього і не хотіла не тільки говорити щось, але навіть дивитися на нього, — носила-бо в серці своїм іншого Жениха, краснійшого добротою більше синів людських, і на нього душевними очима позираючи, розумно із ним бесідуючи, а той тлінний і тимчасовий її зарученець до решти їй омерзів. Він же, бачачи себе Теклею відкинутим і нелюбим, плакав вельми. Мати ж її, роз'ятрившись, схопила її й почала бити, за косиці волосся волочила й ногами товкла, тоді в клітку її зачинила і морила її голодом. Одначе, оскільки любила її, материнською природою переможена, плакала над нею, обіймаючи й цілуючи, й молила її зі слізьми, щоб не відкидалася від свого красного зарученого, такого багатого, доброродного й усіма шанованого. Посадила ж її за трапезою разом із зарученим; Текля ж сиділа, відвернувшись від  нього й долі дивлячись, мовчала, нічого не ївши, а тільки зітхаючи тяжко з глибини сердечної за Небесним Женихом. І коли Фамир, ласкаючи її, хотів силою обійняти й цілувати її, вона плюнула йому в очі і вирвалася з рук його, як пташка від сітей. Мати ж знову перемінилася на ярість і почала бити її. Фамир же, печальний вельми, пішов до князя, жаліючись на Павла. "Ввійшов у місто, — каже — один мандрованець, волхвуючи і зваблюючи людей і відводячи від пошанування богів, а ведучи вслід якогось Христа, що його юдеї розп'яли. Той звабив і мою дівчину Теклю, з якою ми заручені є, і спершу вельми любила мене, тепер же і глянути на мене не хоче, а бридиться мною, ніби прокаженим, і тікає від мене, як від звіра. Так її той волхв від любові до мене відкинув, не знаю, що причинив їй". Князь же покликав Павла і спитав його, звідкіля він є і що тут, у місті, чинить. Він же, за звичаєм, розтуливши апостольські свої вуста, говорив слово Боже, проповідуючи ім'я Ісуса Христа. Князь, відклавши суд на інший час, повелів Павла, зв'язавши, посадити в темницю,