Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 121
Перейти на сторінку:
не потрібного Картера своєму землякові, торговцеві годинниками, а сам почав обходити залу з американським консулом, рекомендуючи йому найбільш поважних гостей. Німці окремою групою тримались осторонь, біля західної стіни, як їм і годилося; на їхніх обличчях читалася впевненість у перевазі західнонімецької валюти над усякою іншою — вони пишалися нею, мов дуелянти рубцями на лиці, наче від курсу марки залежала честь нації. «Цікаво, — подумав Уормолд, — невже хтось із них виказав Гассельбахерові таємницю бенкету?» Виказав? А чи так? Мабуть, доктора змусили приготувати отруту. Ну що ж, певне, він обрав для свого давнього друга легку смерть, якщо така взагалі є на світі.

— Ні, ви послухайте мене,— з справжнім шотландським темпераментом напосідав на нього Макдугал,— треба неодмінно випити зараз. Потім нічого не дадуть.

— А вино ж буде?

— Та ви гляньте на стіл! — Біля кожного куверту стояла пляшечка з молоком.— Ви що, не читали запрошення? Це ж так званий обід на одному блюді — по-американському, на честь наших великих союзників.

— Як це «на одному блюді»?

— Чоловіче добрий, невже ви не знаєте? Вони пхають вам під ніс усе разом і все на одній тарілці — смажену індичку, клюквове пюре, сосиски, моркву, смажену картоплю соломкою. Терпіти не можу такої картоплі, але тут вибирати не доводиться.

— Не можна вибирати?..

— Їж, що дають. Оце і є демократія.

Доктор Браун запросив гостей до столу. Уормолд сподівався, що всі сидітимуть національними групами і Картер буде близько нього, але ліворуч розсівся якийсь скандінавець, що похмуро втупив очі в свою пляшечку з молоком. «Здорово підстроєно! — подумав Уормолд.— Навіть молоко небезпечне». А навколо столу вже метушились офіціанти, обносячи гостей крабами по-маврітанськи, Тут Уормолд з полегкістю побачив, що Картер сидить проти нього, У вульгарності цього чоловіка було щось заспокійливе. На нього можна було покластись, як на англійського полісмена, що його думки знаєш наперед.

— Ні,— сказав він офіціантові,— я не їм крабів.

— І добре робите, що не їсте цієї погані,— втрутився містер Макдугал.— Я теж їх не споживаю. Не йдуть вони до віскі. Відпийте-но води із своєї склянки, то я й вам наллю: у мене в кишені є фляга, якої цілком вистачить на нас обох.

Уормолд простяг був руку до склянки, та раптом завагався. А хто такий цей Макдугал? Він ніколи його не бачив, а про від’їзд Макінтайра навіть не чув. Хіба не могли вони отруїти воду, а тим більше віскі у флязі!

— А чого це поїхав Макінтайр? — спитав він, тримаючи в руці склянку.

— Та знаєте, як воно буває...— сказав Макдугал.— Узяв та й поїхав. Випийте воду. Не будете ж ви топити в ній віскі. Та ще й найкраще — солодове.

— Я так рано не п’ю. Проте дякую вам.

— Добре робите, що не довіряєте цій воді,— трохи двозначно зауважив Макдугал.— Я теж п’ю нерозведене, коли не заперечуєте, будемо пити з ковпачка від фляги.

— Ні, я справді в такий час не п’ю.

— То англійці, а не шотландці вигадали, в який час можна пити. Скоро вони ще вигадають, в який час помирати.

— А я не проти того, щоб випити,— обізвався через стіл Картер.— Моє прізвище Картер.

Уормолд з полегкістю зітхнув, коли Макдугал взявся наливати віскі Картерові; одна підозра відпала — кому потрібно труїти Картера? «І все-таки,— подумав він,— надто вже багато в цьому Макдугалі шотландського. Тут явно щось не те».

— Свенсон,— буркнув похмурий скандінавець із-за свого шведського прапорця. Уормолд лише здогадувався, що то шведський, бо ніколи не вмів розрізняти скандінавських кольорів.

— Уормолд,— відповів він.

— Що це за дурна вигадка з молоком?

— Мені здається,— сказав Уормолд,— що доктор Браун надто педантичний.

— Або просто жартівник,— втрутився Картер.

— Ну, навряд чи в нього стільки почуття гумору.

— А чим ви займаєтесь, містере Уормолд? — спитав швед.— Здається, ми з вами раніш не зустрічались, хоч обличчя ваше мені знайоме.

— Збуваю пилососи. А ви?

— Торгую склом. Ви ж знаєте — шведське скло найкраще в світі. Який смачний цей хліб. Ви не їсте хліба?

Скидалося на те, що він підготував ці фрази заздалегідь, з допомогою розмовника.

— Не їм. Боюся, знаєте, погладшати.

— А по-моєму, вам би це не завадило,— сказав містер Свенсон зі сміхом, в якому було не більше веселощів, ніж у полярній ночі.— Пробачте. Я говорю про вас, мов про гусака.

В кінці столу, де сидів генеральний консул, почали роздавати обіди «на одному блюді». Відносно індички містер Макдугал помилився — на тарілках були мерілендські курчата. Зате щодо моркви, картоплі соломкою та сосисок його пророкування справдилося. Доктор Браун пас задніх: він і досі колупав виделкою свого краба по-маврітанськи. Певне, консул відволік його розмовами або загіпнотизував блиском своїх окулярів. Два офіціанти обходили стіл: один збирав рештки крабів, другий подавав «блюда» з обідом. Крім генерального консула, до молока ніхто не доторкнувся. До Уормолда кілька разів долинуло слово «Даллес». Підійшов офіціант з двома тарілками; одну поставив перед скандінавцем, другу — перед Уормолдом. І раптом Уормолдові спало на думку, що, мабуть, уся ця історія з отруєнням — просто чийсь злий жарт. Можливо, Готорн любить жартувати, та й доктор Гассельбахер... Він згадав, як Міллі спитала, чи розігрував його коли-небудь доктор Гассельбахер. Іноді краще ризикнути життям, ніж стати посміховиськом. Він хотів був поділитися своїми сумнівами з Картером, дістати від нього якусь розсудливу пораду, та, глянувши на свою тарілку, з подивом побачив, що там немає моркви.

— Ви, здається, не любите моркви? — швидко мовив він і підсунув тарілку Макдугалові.

— Не моркви, а картоплі соломкою,— так само швидко відповів Макдугал і передав тарілку люксембурзькому консулові.

Люксембурзький консул, захоплений розмовою з німцем, що сидів навпроти, машинально взяв тарілку і ввічливо вручив її сусідові. Така сама ввічливість охопила всіх, кого ще не було обслужено, і тарілка швидко помандрувала до містера Брауна, який тільки-но впорався зі своїм крабом. Помітивши це, метрдотель кинувся за тарілкою, але вона була вже далеко. Уормолд зупинив офіціанта і взяв собі іншу тарілку. Той був видимо збентежений. Уормолд з апетитом почав їсти.

— Дуже смачна морква,— сказав він.

Тим часом метрдотель підскочив до доктора Брауна.

— Пробачте, докторе, вам забули покласти моркви.

— Я не люблю моркви,— відказав той, одрізаючи собі шматок курчати.

— Пробачте! — вигукнув метрдотель і схопив

1 ... 101 102 103 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"