Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– Сідайте, Аню.

Поки я вмощуються на табуреті, дізнавач витягнув із глибин свого столу дві зовні однакові папки і поклав їх перед собою.

– Будь ласка, обійдемося без лицедійства, – попросила я. – Дівчина з фотографії – хто вона? Ви про неї знаєте. Ви не можете її не знати!

Кано відкинувся на спинку крісла і схрестив руки на грудях. Його фізіономія сумного мопса була надзвичайно суворою, якоюсь мірою навіть урочистою.

– Це – Айра Керейра, – сповістив він.

– Я ж казала, що ви знаєте!

Дізнавач розреготався:

– Прошу вибачення, Аню. Не зміг стриматися. У моїх колах нечасто трапляються настільки щирі й відкриті люди, як ви.

Він нічого не плутав? Це я – щира і відкрита? Та більша частина моїх долінейських пригод – просто спектакль!

– Я бачу дівчину зі світлини вперше в житті, – продовжував Кано, – але ви так активно з нею носитеся, що здогадатися про її особистість неважко. Дозвольте тепер мені запитати. Де ви дістали фотографію Айри?

– Аріни. Її звуть Аріна. І ця фотогра…

Я осіклася.

«…випала з одягу Елідія ріє Нордеса», – напрошувалося закінчення фрази.

На жаль, я почала сумніватися в цьому.

Так, знімок лежав серед обривків костюма Елідія Мандрівника, але не факт, що належав він старшому ріє Нордесові. Можливо, хтось невідомий загубив фото в музеї задовго до нашої зустрічі? Або сховав під тим експонатом, який я розбила? Або знімок підкинув Грас, як варіант – Алон? Лікар?

Чи Рік…

– Ну ж бо, Аню, – поквапив дізнавач. – Про що ви думаєте?

– Я знайшла фото на тому місці, де ми з шаєроном Елідієм… емм… розмовляли. Його міг впустити хто завгодно, включно з шаєроном.

– І вами.

Я не заперечувала:

– Справедливо. Навіть виправдовуватися не буду, тому що після одкровень вашої обожнюваної Валері це марно.

Кано здивовано підняв брову:

– Обожнювана Валері? Невже я чую ревнощі?

– Заздрість. Вас це дивує? Так, мені неприємно, що подружці шаєра вірять беззаперечно, а моє досьє тріщить від абсурдних звинувачень.

Він прокашлявся і скористався великою картатою хустинкою.

– Боюся, деякі речі не в моїй компетенції, – промовив, кривлячись. – Звідки такі відомості, якщо не секрет?

«З фотоапарата Жаклін Сон, який, схоже, шаєр вам не показав», – але я пам’ятала домовленість із шаєроном Вікардом і змовчала.

Кано розгорнув ліву папку і витягнув майже порожній аркуш паперу. Пробіг його очима, поклав назад і подивився на мене, не кліпаючи:

– Перейдемо до наступного питання, Аню. Що у вас в руці?

Я глянула на неживий телефон.

– Аріна Керейра, – відповіла сухо.

– Теж фотографії? – Кано був розчарований. – Прошу, заощадьте час нашим технікам і продемонструйте їх.

– Звісно. Як тільки знайдете зарядний пристрій, відразу продемонструю все.

Батарею повернули до життя менше ніж за годину. Ті самі техніки, еге ж. У Долінеї акумулятори давно відомі і використовуються в побуті, і з тим, що я вважала проблемою, знаючі люди впоралися за мить.

Я знову дивилася «кіно» з леді Айрою. Дізнавач короткозоро мружився, але через щити тримався на відстані від мене і від екрану. Я могла б віддати йому телефон і поспостерігати здалеку, проте не хотіла пропустити жодної деталі й ігнорувала крики совісті.

– У першому ролику Аріна збирається заміж за долінейського принца, який в майбутньому стане королем, – я наспіх переказувала сюжет відео. – Він знятий за добу до моєї появи в Долінеї, весілля буде через три дні. А цей, другий… Нічого собі! Восьме січня, майже опівночі! Це ж учора!

– Спокійніше, Аню. Я нічого не бачу.

– Потім подивитеся! – відмахнулась я, силкуючись вгамувати нервове тремтіння. – Вибачте… Мені дуже треба зрозуміти, що відбувається. Ця дівчина… Аріна… Вона десь тут, у Долінеї. Вона – ключова фігура всього цього божевілля! Я хочу її знайти.

Кано зітхнув:

– Знайти – не проблема. Всі ластонці живуть у Ластонії.

Але моєю увагою вже заволодів екран, і його фраза пронеслася повз свідомість.

Відео знову знімав хтось криворукий. Воно було розпливчастішим, ніж перше, сіпалось значно сильніше. Його ніби робили таємно, з-під поли. Часом воно переверталося мало не догори, а звук заглушувався шурхотом тканини.

– Ви впевнені, що це вона? – Дізнавач вказав пальцем у нечітку фігуру з перев’язаною головою, що виднілася на передньому плані. – Ця дівчина не схожа на наречену принца.

Ще б пак! Вся у бинтах, опухла від сліз… Але ж Аріні видалили імплант раніше, ніж мені. Чому вона ще не одужала? Слабке здоров’я? Або… Їй причепили новий? Навороченіший і захищеніший? Я б не здивувалася. «МАКІС» схиблені на контролі.