Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Він був на іншому кінці, за дзвонами. Він зробив крок уперед, коли я ввійшов, і я побачив, що в нього на шиї висять дві великі шкіряні торби, зв’язані товстою мотузкою. Коли він рухався, з них долинав металевий дзенькіт. Він важко дихав, розмахуючи палицею, яку міцно тримав у правій руці, що аж побіліли кісточки пальців.

— Який був ваш план, брате? — вигукнув я. — Узяти гроші за продані землі й утекти до Франції, влаштувати нове життя?

Я зробив один крок, намагаючись відволікти його, але він був пильний, як кіт, і загрозливо замахнувся смолоскипом.

— Н-ні! — він стояв і викрикував це слово, як дитина, яку помилково звинуватили. — Ні! Це моя плата за вхід до раю!

— Що?

— Вона відмовляла мені й відмовляла, а потім Диявол наповнив мою душу гнівом, і я вбив її! Чи ви знаєте, як легко когось убити, комісаре? — він дико засміявся. — У дитинстві я бачив занадто багато вбивств, це відкрило двері Дияволу, він завжди наповнює мій розум мріями про к-кров!

Його огрядне обличчя побагровіло, а вени виступали на шиї, коли він кричав на мене. Брат Едвіг утратив контроль над собою. Якби я зміг його здивувати, підійти достатньо близько, щоб задзвонити в дзвони…

— Вам буде важко переконати в цьому присяжних, — крикнув я.

— Чума на ваших присяжних! — його заїкання зникло, а голос піднявся до вереску. — Папа, який є намісником Бога на землі, дозволяє купувати спокуту за гріхи! Я сказав вам, що Бог зважує наші душі на небі, визначає баланс між кредитом і дебетом! А я зроблю йому такий подарунок, що він поставить мене по праву руку! Я забираю майже тисячу фунтів для церкви у Франції, тисячу фунтів із рук вашого короля-єретика. Це велика робота в очах Божих! — Він люто вирячився на мене. — Ви мене не зупините!

— Чи за ці гроші також можна купити прощення за Саймона і Ґабріеля?

Він націлив на мене факел.

— Велплей здогадався, що я зробив із дівчиною, і розповів би вам. Він мусив померти, я мусив завершити свою роботу! І це ви мали померти замість Ґабріеля, вороне, Бог притягне вас до відвіту!

— Ви божевільний! — крикнув я. — Вас витурять у божевільню, виставлять як попередження про те, до чого призводить спотворена релігія!

Тоді він схопив свою палицю обома руками і кинувся на мене з моторошним криком. Важкі торби сповільнили його, інакше він дістав би мене, однак я зумів ухилитися вбік. Він розвернувся і знову замахнувся. Я підняв ціпок, проте він смолоскипом вибив його з моєї руки. Коли він гепнувся на підлогу, я зрозумів, що він опинився між мною і дверима. Він повільно просунувся, розмахуючи смолоскипом, а я позадкував до низьких поручнів, що відгороджували мене від дзвонів і великого провалля. Тепер він знову став безжальним; я бачив ці злі, чорні очі, які оцінювали відстань між нами і висоту поруччя.

— Де ваш хлопчик? — запитав він зі злою усмішкою. — Не тут, щоб захистити вас сьогодні?

Тоді він кинувся на мене і гепнув по руці, яку я встиг підняти для захисту. Він сильно штовхнув мене в груди, і я впав назад, перекинувшись через низькі поручні.

Я досі заново переживаю це падіння уві сні, відчуття того, як перевертаюся під час падіння, мої руки хапаються за порожнечу. Завжди чую у вухах переможний гук брата Едвіга. Потім мої руки вдарилися об стінку дзвона, і я інстинктивно обійняв його, учепившись у металеву поверхню, впиваючись нігтями у вишуканий орнамент ззовні. Це зупинило падіння, але мої руки були слизькі від поту, і я відчув, що сповзаю вниз.

Потім моя нога вдарилась об щось, і я зупинився. Притиснувся до дзвона і спромігся обхопити його, зчепивши пальці. Швидко зиркнувши вниз, я помітив, що нога вперлася в табличку на стародавньому іспанському дзвоні. Я відчайдушно вчепився у дзвін.

Тоді відчув, як він почав рухатися. Моя вага змушувала його перехилятися догори. Він вдарився об сусідній дзвін, оглушливий брязкіт відлунював дзвіницею, а різка ударна сила загрожувала скинути мене вниз. Дзвін повернувся назад, а я вчепився в нього, мов причепа, і побачив, як Едвіг знімає свою торбу і нахиляється до підлоги, щоб підібрати розкидані монети, увесь час зловтішно поглядаючи на мене. Він знав, що я можу протриматися ще кілька хвилин. Далеко внизу почулося слабке відлуння голосів; натовп надворі, мабуть, зібрався через несподіваний удар дзвону. Я не насмілився глянути вниз. Дзвін хитнувся назад і знову вдарився об сусідній дзвін, здійнявши такий гуркіт, аж я подумав, що розірве мені вуха, і тепер, коли дзвін завібрував від удару, я відчув, як мої руки розповзаються.

Тоді я зробив найвідчайдушніший вчинок у своєму житті. І наважився лише тому, що знав: інакше на мене чекає неминуча смерть. Одним рухом я розчепив руки, крутнувся в повітрі й, скориставшись ногою на табличці як важелем, виштовхнув себе назовні, до поруччя, доручаючи свою душу Богові, що, можливо, було моєю останньою думкою на цій землі.

Я вдарився об поруччя грудьми, вибивши все повітря з грудей. Поруччя задрижали від удару, я несамовито вхопився за них і, не знаю як, переліз на другий бік. Я впав, скручений, на підлогу, мої спина й руки в агонії, а Едвіг стояв навколішки, стискаючи жменю монет, і, роздратований, дивився на мене, а дзвін гудів і співав у наших вухах, від вібрації задрижали навіть дошки підлоги.

Він умить підвівся, схопив свої торби і побіг до дверей. Я кинувся на нього, учепившись у його очі. Він відштовхнув мене, але через важкі торби втратив рівновагу, похитнувся і вперся в поруччя, як я хвилину тому. Водночас він упустив свої шкіряні торби, які перевалилися через край, і з криком нахилився та потягнувся за мотузкою, що їх зв’язувала. Він ухопив її, та цей рух вибив його з рівноваги. Якусь мить він лежав, розкинувшись мов орел, на поручнях, і я переконаний, що якби він позбувся золота, то міг би врятуватися, але він тримався за нього. Вага торб перехилила його вперед, і він полетів униз головою, відбився від дзвону і зник із поля зору із жахливим гнівним криком, наче в останню мить знав, що зустрівся зі своїм Творцем ще до того, як зробив чудовий подарунок. Я підбіг до парапету і побачив, як