Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Гості аплодували, а я нахилив голову на знак вдячності. Вікторія обережно притулилася до мене, стискаючи мою руку під столом.

— Твоя бабуся не перестає мене дивувати, — прошепотіла Вікторія, глянувши на мене.

Я усміхнувся, піднявши очі до вечірнього неба.

— Вона сьогодні навіть мене дивує. Але ти не менше.

— Я? — здивовано перепитала дівчина. — І чому ж? Я думала, це більше за твоєю спеціальністю.

— Ну-у, здається сьогодні виключення, — ми перекинулись тихим сміхом, не звертаючи увагу на гостей, та усіх інших.

Келихи спорожнювалися, а атмосфера ставала дедалі невимушеною. Гості розслабилися, розмови перетворилися на теплі балачки. І наступним виступив Ніно. Його впізнаваний веселий тон одразу змінив атмосферу:

— О, нарешті я можу сказати це публічно! Камілло Бореллі — не тільки наш найкращий друг, але й перший з нас, хто одружився! Я думав, він ніколи не виросте, а тут... весілля! — він гучно засміявся, поправляючи свої темні окуляри. — Це неймовірно. І якщо серйозно, то, Вікторіє, ти справжня знахідка. Я скажу просто: Камілло, ти щасливчик. Вікторіє, ти ще більша щасливиця, бо цей чоловік, хоч і не ідеальний, проте точно буде обожнювати тебе до кінця свого життя. Це можна зрозуміти вже зараз. І як ваш вірних друг та, сподіваюсь, хрещений батько ваших майбутніх дітей, я офіційно беру на себе право на всі тости на майбутніх наших сімейних зустрічах. За вас!

Знову сміх і оплески. Гості підняли келихи, і шум у залі наростав.

— Чув, — нахилився Кірін, хитро посміхаючись. — Ніно вже в хрещеного батька затіявся. Коли за поповненням, молодята?

— Припини, — крізь зуби буркнув я, але посміхаючись.

— Та жартую! Мене більше смішить Ніно. Здається, він передивився кіно.

Музика, яка несподівано почала звучати, була тихою і романтичною, створюючи ідеальну атмосферу для особливого моменту. Здається, зараз щось буде.

— А тепер, друзі, час для першого танцю молодят! — гучно сказав ведучий і знову зник.

Всі аплодували, повертаючи свої погляди до нас. Я почув, як Вікторія напружено видихнула поруч. Її пальці злегка тремтіли, коли вона поправляла свою сукню, і я торкнувся її руки, спробувавши заспокоїти.

— Не хвилюйся, — тихо промовив я, посміхаючись. — Тільки ти і я.

— А ще кілька десятків очей, що спостерігають, — тихо віджартувалась вона, утім я бачив, як її губи все ж розтяглися в легкій усмішці.

Я взяв її руку у свою і м’яко повів її на центр майданчика. Гості розступилися, даючи нам простір. Музика плавно перейшла на більш виразну мелодію, що спонукала рухатися.

Ми зупинилися посеред простору, і я м’яко поклав свою руку їй на талію. Вікторія підняла свій погляд на мене, намагаючись не показати хвилювання, але її очі блищали. Вона обережно поклала свою руку на моє плече, і ми почали рухатися в ритмі мелодії.

Кожен крок був відчуттям. Її рухи — легкі й плавні, мої — трохи нервові, проте впевнені. Ми кружляли в простому танці, але це було не про техніку чи складність рухів. Це було про зв’язок між нами, який раптом став майже відчутним.

— Ти гарно танцюєш, — прошепотіла вона, нахилившись ближче до мене.

— Ох, я переможець світу з танців.

— Навіть не мрій.

Я засміявся, і вона підхопила мій сміх, продовжуючи рухатися зі мною в цьому маленькому, але особистому всесвіті. Музика змінювала ритм, стаючи ніжнішою, і я обережно притиснув Вікторію ближче, щоб наші рухи стали майже інстинктивними. Її рука, яка була на моєму плечі, повільно змістилася, щоб обійняти мене за шию, і я відчув, як вона розслабилася в моїх обіймах.

Гості знову аплодували, однак я майже не чув цього. Усе, що мало значення в цей момент, — це її погляд, її посмішка, її легкий сміх, коли я злегка розкрутив її і знову притягнув до себе.

— Дякую, що ти тут зі мною, — промовив я, і ми обидва зупинилися, залишаючись в тому ж ритмі, що і музика, яка вже затихла. — Я справді щасливий, що тут саме ти. Що це саме ти.

Оплески гостей вибухнули гучніше, ніж будь-коли, але ми все ще дивилися одне на одного, немов цей момент належав тільки нам.