Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Король Матіуш Перший 📚 - Українською

Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Король Матіуш Перший" автора Януш Корчак. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 106
Перейти на сторінку:
господарів ні в що не ставлять.

Цілий тиждень у селі вирувало, як у киплячому казані.

«Піду я до школи», — подумав Матіуш.

Він старанно займається арифметикою, але в старший клас, до вчителя, переходити не квапиться. Поводиться, як і раніше: носа не задирає, але й не боїться. Додому тепер повертається не сам, а з тим хлопчиком, який добре малює. І з ним сидить за однією партою. Матіуш так само не терпить брехні. Нашкодять, наприклад, у класі, Матіуш — нічого, сидить і чекає. Якщо вчителька не запитає, хто це зробив, змовчить. Але якщо запитає, а винуватець не зізнається, Матіуш показує на нього і сміливо говорить:

— Це він!

Після уроків хлопчаки погрожують:

— Почекай, донощику проклятий, ми тобі покажемо!

— Донощик усе робить нишком. А ти боягуз, коли в тебе сміливості не вистачає самому зізнатися.

Так жодного разу він ні з ким і не побився. Хлопці відчували: краще з ним не зв’язуватися.

У Матіуша щось таке у погляді, як у лорда Пакса: погляне пильно, і пустуни принишкнуть.

Яким же було здивування хлопців, коли Матіуш погодився грати в сніжки.

— У кого тричі попадуть сніжкою, той убитий. Хто впаде, той у полон потрапив, — розповідає правила гри Матіуш, пригадуючи битви в королівському парку.

Матіуш не командир, але визнаний полководець.

І всі беззаперечно йому підкоряються. Але він не зазнається, і ніхто не чув, щоб він кому-небудь сказав: «Е, багато ти розумієш, бовдуре!» Кожного уважно вислухає і, якщо порада ділова, погодиться, а якщо так собі, змінить трішки, і виходить, як належить, але нікому не образливо. А якщо порада нікчемна, пояснить чому.

— Треба генералів обрати, — запропонував хтось.

— Навіщо? — заперечив Матіуш. — Краще зробимо так: нехай кожен п’ять разів кине в ціль, і найвлучніших стрільців розподілимо порівну між двома загонами.

Хлопчаки намагаються схитрувати. Хто навмисне погано цілиться, хто схибить і сперечається, що влучив. Але Матіуша не проведеш: він пильно стежить за змаганням.

— Ставлю умову: не ображатися й не сперечатися.

Генеральна битва все відкладалася: то відлига, то сніг дуже сухий — сніжки розсипаються. Але Матіуш радить зачекати.

Поспішиш — людей насмішиш.

Старшокласники напрошувалися грати з ними.

— Ні, — сказав Матіуш, — спочатку ми самі спробуємо.

Три дні тривала підготовка до битви: будували фортеці, насипали снігові вали.

Матіуша більше не вважають гордівником. Хлопці полюбили його. Хто стільки цікавих казок знає? Лише Матіуш. Щоб хлопці не здогадалися, що казки негритянські, Матіуш змінював імена.

З кожним днем зростає його слава. А разом із нею цікавість: хто він і звідки? Відомо, що його батько тюремний наглядач, і все.

— Марцинеку, ти бачив злочинців?

— Це правда, що їх по очах можна впізнати?

— А ти багато країн побачив?

Матіуш прагне перевести розмову на іншу тему. Але хлопчаки — народ наполегливий.

— Не ухиляйся, розкажи нам усю правду.

— Що? — перепитує Матіуш, ніби не розуміє, про що йдеться.

— Дай чесне слово, що розповіси все, як було.

— Чесне слово, розповім, коли прийде час.

Але, відверто кажучи, Матіушу дуже не хочеться, щоб цей час настав. Знову він обжився тут, звикся, і його всі полюбили. У школі — добре, і з хлопцями він ладнає. Є серед них, правда, кілька шибеників, але вони прагнуть виправитися. Адже відразу це ніколи не виходить.

— Думаєш, я сам не знаю, що я задирака й забіяка? Ну, говорю я собі, з понеділка виправлюся. Минає понеділок, вівторок, а я все такий самий, — скаржився Матіушу один.

— Не розумію, чому мені так подобається злити інших. Це я ще себе стримую, а то зі мною ніхто і гратися б не став, — признавався інший.

— Тепер я сумирний, а знав би ти мене раніше! Мені, бувало, все одно: чи собака, курка, старий, кінь, дитина. У мене ніби руки сверблять. Схоплю камінець чи палицю, розмахнуся, і — раз! Ось подивись, — і показує на голові, на руках, на ногах великі й маленькі шрами. — Оце слід кінського копита. А тут сокирою по пальцеві цюкнув. А це склом від розбитої пляшки порізався — кров лилася, ледве зупинили. Тут ось собака вкусив, коли я санчата йому до хвоста прив’язував.

Старшим став, за розум взявся, а то страх, що виробляв! — розповідав третій.

Матіуш усіх вислуховував і одному радив одне, іншому — інше. Але кожному говорив: не падай духом. Не опускай рук. Старайся.

— Головне — сильна воля. Але з неба вона не звалиться, її треба виховувати в собі, тренувати. Захотілося, наприклад, тобі допливти до маяка, але без тренування ти лише із сил виб’єшся, а мети не досягнеш. Або, уяви собі, що ти дикун…

І, захопившись, Матіуш починає розповідати про негрів як людина, що сама їх бачила.

Хлопці часто згадують у розмовах короля Матіуша.

— Був би живий король Матіуш, учитель не посмів би нас за вуха дерти.

— Ось тут за розпорядженням короля Матіуша почали будувати карусель.

— А шоколадки — пам’ятаєте? Лише три рази видали, і то не всім дісталися.

— У столиці, кажуть, дорослі в школу ходили, а хлопці їх по руках били і в куток ставили. От потіха!

І хлопці весело сміялися, ніби згадуючи забавну історію. А Матіушу ставало ніяково. Він замовкав і важко зітхав.

Він немов передчував, що скоро закінчаться тихі, безтурботні дні. І попереду чекають на нього боротьба й турботи.

Частково передчував, а частково знав від людей, які читали газети.

У газетах повідомили про смерть Старого короля і про те, що на престол знову вступив його син. Молодий король дорвався до влади й відразу ж уклав військовий союз із царем Пафнутієм. В армії спалахнув заколот (солдати й офіцери його не любили), але він розстріляв бунтівників і оголосив, що надалі вчинятиме так з кожним, хто піде проти нього. А королям заявив, що вони обманним шляхом відняли в нього порт. Із Сумним королем він остаточно посварився.

— Адже ти сам підписав договір, — урезонювали його королі. — А договір королів відмінити не можна.

— Підписував, по-перше, не я, а батько, а по-друге, Матіуш на Куфайці цілі два договори підписав, ну то й що?

— Правильно, але Матіуш був п’яний.

— А хто йому велів напиватися? Потім, одна справа, будь він живий, а інша — коли помер.

«Війна спить», — спали Матіушу на думку слова доглядача маяка.

Спить, але в будь-який день може прокинутися.

І Матіуш сидів на уроках із відсутнім поглядом, не слухаючи запитань учительки. Але хто знає, які важливі проблеми вирішував він у ці хвилини.

— Марцинеку, на уроках треба бути уважним, — зробила зауваження вчителька.

1 ... 101 102 103 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Матіуш Перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король Матіуш Перший"