Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » «Аристократ» із Вапнярки 📚 - Українською

Читати книгу - "«Аристократ» із Вапнярки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "«Аристократ» із Вапнярки" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 123
Перейти на сторінку:
іще? Йому тут усе дозволено…

— Конкретно! — кинув Ковбик.

— Конкретно: Панчішка.

— Покличте мені Панчішку.

Арій Федорович незабаром повернувся разом з Панчішкою.

— Товаришу Панчішко, — офіційно почав Стратон Стратонович, — ви приблизно знаєте, в якій ви установі працюєте?

— Знаю, — Масик перелякано глянув на Нещадима. Той стояв, як холодильник, в якому морозильник випустили наверх.

— Так-от, я вам хочу нагадати, що у нас філіал науково-дослідного інституту по вивченню попиту на шапки. А ви гадаєте, що це дитсадок. Тільки з тією різницею, що тут хоч не годують з ложечки, так зате дають заробітну плату… і преміальні.

— Але, Страт Стратич…

— Я вам не Страт Стратич… Ви мене не скорочуйте! Ось ви на нашого, усіма шанованого…

Після останнього слова Арій Федорович підвів очі і глянув на Ковбика, відшукуючи в його очах відтінок іронії. Але нічого подібного там не помітив…

— Так-от, я повторюю… Ви на нашого шановного Арія Федоровича вигадали ганебне не тільки для нього, але й для нашої установи прізвисько…

— Яке? — скривився Масик.

— Чомбе! — випалив Ковбик, ніби кинув петарду.

— Чомбе?! — підхопив її Панчішка. — Я… Чомбе…

— Не ви Чомбе, а Арій Федорович — Чомбе, — поправив Ковбик.

Арій Федорович ще раз підозріло глянув на Ковбика, але й цього разу нічого підозрілого не помітив.

— Я?! Вигадав Чомбе?!

— А хто ж, дорогенький, по-вашому, я? — аж зігнувся, перепитуючи, Нещадим.

Масик почав потроху, здається, відходити.

— Я вам усе поясню, Страт… Стратоне Стратоновичу…

— Поясніть, поясніть, — Ковбик підсмикнув штани.

— Якось Арій Федорович підслуховував… вибачте, стояв під нашими дверима…

— Це було випадково, — перебив його Нещадим.

— А я й кажу, — погодився Масик. — Арій Федорович випадково стояв під нашими дверима. Ми сиділи з Ховрашкевичем і Адамом Кухликом… Вибачаюсь, Адамом Баронецьким… Раптом телефонний дзвінок. Я знімаю трубку і чую: «Алло! А Чомбе можна?» — «Якого Чомбе? — обурився я. — Це солідна установа — «Фіндіпош» і ніякого тут Чомбе нема!» І хотів уже покласти трубку. Раптом відчиняються двері — і вбігає Арій Федорович: «Не кидайте трубки. Не кидайте трубки, — закричав він. — Чомбе — це я», — Панчішка повернув своє лагідне і рожеве личко до Нещадима: — Так було, Арію Федоровичу? Ну, скажіть?!

— Ви… ви… ви… — Арій Федорович захлинався, — ви негідник, дорогенький! Ви більший негідник, ніж я уявляв…

— Ну, для чого ж ви так грубо? — перебив його Стратон Стратонович. — Панчішка вас нічим не образив…

— Але він усе змістив. Розумієте, змістив… То вже було тоді, коли вони вигадали на мене те прізвисько. Після того був телефонний дзвінок…

Ковбик тоді в душі щиро сміявся. Тепер йому було не до сміху. Їжаки й ондатри споєні і від великої дози алкоголю відкинули, як він казав, кінцівки, так і не встигши увійти в безсмертя й історію.

— Вони увійшли тільки в смерть. У кого ж які пропозиції? Я теж не сумніваюся, що це справа рук Нещадима… І нам з дня на день треба чекати приїзду комісії по розслідуванню…

— У мене є пропозиція, — ображений у своїх почуттях, вдруге підвівся Сідалковський.

— Ювілейний концерт? — кольнув його Ковбик.

— Периферійний вилов їжаків і ондатр під приводом вивчення попиту на шапки…

— А чіткіше? — Ковбик зупинився перед Сідалковським і пильно глянув йому в очі.

— Чіткіше: у благородного тестя Євмена Миколайовича у дворі стоїть амфібія. Я готовий цієї ж миті відправитися у кругосвітні мандри в пошуках ондатр і їжаків. У цьому мене підтримає і Євмен Миколайович. Головне, аби Філарет Карлович дав нам свою амфібію.

— Тато дадуть, — запевнила Зося.

— Тоді буде все: і хутро, і колючки, — закінчив Сідалковський.

— Це ідея, — хитнув головою Ковбик. — Але все це потрібно тримати в секреті. Ви гарантуєте, що наловите ондатр і їжаків?

— А скільки їх потрібно, Стратоне Стратоновичу? — поцікавився Грак.

— Шість пар колючих, шість пар м'яких…

— Але, то я перепрошую, — втрутився Ховрашкевич, — з ондатр: чотири самки і два самці. З їжаків то буде навпаки: самців чотири, самочок — двійко…

— Це по лінії Євмена Миколайовича. У нього диплом з відзнакою, і, я думаю, він зуміє відрізнити самця від самки, — кинув репліку Сідалковський.

— Але я вас от про що попрошу, Сідалковський, — задимів цигаркою Стратон Стратонович. — Як можна швидше! Ми тим часом тут усе як слід обдумаємо… Наказ про відрядження, Маргарито Ізотівно, підготуйте негайно, а ви, Карле Івановичу, видайте гроші! І ще одне: розподіл про преміальні доведеться, Карле Івановичу, переглянути… Ми, здається, у першому варіанті дещо суб'єктивно підійшли до цієї важливої фінансової справи, — мовив Стратон Стратонович і по-батьківськи глянув на Сідалковського, чого раніше за ним не водилося.

— Грак, — звернувся Сідалковський до Євмена Миколайовича, коли вони залишили кабінет, — ви помітили приступ службової совісті?

— У кого? У мене? — перепитав той.

— Від скромності ви не помрете. Для чого це перебільшення? Де ж у вас совість, Грак? Ви ж самі мене запевняли, коли збирали у відро «золотий дощ» «генерала» Чудловського, що совісті у вас давно нема. Не у вас приступ, Грак, у вашого керівника — Стратона Стратоновича. Але в цьому ваша заслуга і трішки моя. Я йому подав ідею, ви її будете здійснювати. Грак, пам'ятайте, ніщо людей не робить такими добрими, як горе. А от така неприємність, як смерть ненароджених шепеонів, зробила Стратона, Стратоновича об'єктивним. Після цього, можливо, і вам, Грак, перепадуть преміальні, хоч у «Фіндіпоші» ви працюєте без року три дні.

Вони вийшли на вулицю. Над «Фіндіпошем» піднімалося сонце. Ртутний стовпчик загрожував розірвати скло і ударити срібним фонтанчиком у небо. Настрій у Сідалковського був бадьорий і життєрадісний. Хотілося любові, тепла і смаженої картоплі на салі, та свіжих червоних помідорів до ковбасок по-львівськи.

РОЗДІЛ XXII,

в якому розповідається про батареї парового опалення, поїздку в Париж, Ію, яка піднімає завісу над загадковістю Сідалковського, розчарування і охолодження, пістолет, «Сором'язливу красуню», геніальні речі, механізатора широкого профілю, мідяки, спідницю, французьку здобну булочку, посипану цукровою пудрою, і зелений коридор

— Сідалковський, — казала Ія, — я вам не мама і не Тамара.

— Я знаю, — спокійно відповів Сідалковський. — Ви щось середнє між ними.

— Сідалковський, — загрозливо повторила вона. — Ви жартуєте з вогнем!

— І це я знаю. Але й вогонь, Іє, не вічний, як, скажімо, батареї парового опалення. Вони час від часу теж охолоджуються…

— Що ви цим хочете сказати?

— Тільки одне: настало літо, опалювальний сезон закінчився…

— Ви хам!

— Ви мене з кимось плутаєте! Ні до Хама, ні до Іагофета, як і до Сіма, я не маю ніякого відношення. Я мав пряме відношення свого часу до вас, але…

— Доказуйте, — Ія сіла у єдине крісло Сідалковського і, демонстративно пускаючи дим, глянула у

1 ... 101 102 103 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Аристократ» із Вапнярки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«Аристократ» із Вапнярки"