Читати книгу - "Велика історія України"

В томуж самому, Володимирському приділі Софійської катедри, зберігається друга мраморна гробниця, але куди менша розмірами й скромніша своїми мистецькими формами. Є це низька, широка, одноціла скриня без віка, до тогож сильно понищена. Вся невибаглива орнаментика чолової стінки гробниці зводиться докола з монограмою Христа (т. зв. хризмою) що від нього розходяться на боки хвилясті, неправильно зарисовані вітки, з хрестами на кінцях. Гробниця порожна, без назви й невідомо хто колись у ній спочивав.

«Золоті Ворота»

Не пізніше, як у 1037 р. побудував Ярослав Мудрий камяні укріплення довкола поширеного Києва, а в них славні «Золоті Ворота». Первісно творили їх дві башти з грубими на 1 метер а 14-17 м. довгими стінами, що віддалені від себе на 7 метрів, були получені склепінням і завершені маленькою церковцею Благовіщення. «Золотими» прозвано ворота мабуть, від золотої крівлі церкви, хоча збереглася легенда про золочені одвірки тих воріт. Подорожник XV І ст. Гайденштайн вияснює, що стіни Золотих Воріт були золочені. Письменник XVII ст. Кальнофойський бачив ще Золоті Ворота не зовсім зруйновані й прирівняв Благовіщенську церкву на них до церкви на т. зв. Святих Воротах Київо-печерської Лаври. На рисунку Вестерфельда з 1651 р. бачимо ще добре збережені луки й одну башту Золотих Воріт. До наших часів збереглися ледви румовища двох нерівних стін і шматок склепінної арки, цінні для історика кладкою будівельного матеріялу та характеристичною для XI ст. заправою.

В польській історіографії покутує до сьогодня легенда, нібито Болєслав Хоробрий, помагаючи Святополкові Окаяному проти Ярослава Мудрого (1018 р.) вїхав до здобутого Києва… Золотими Ворітьми. В катедральній скарбниці на краківському Вавелі зберігається навіть меч Болєслава («щербєц»), що він його нібито вищербив на Золотих Воротах. По правді, то все в тій лєгенді фальшиве: Золоті Ворота повстали щойно в двадцять літ по «гостині» Болєслава в Києві.

З пізнішої історії Золотих Воріт знаємо, що в 1320 р. їх основне перебудовано, в 1649 р. вїздить через них у Київ Богдан Хмельницький, а в 1651 р. литовський гетьман Радивил. В обох випадках відіграли Золоті Ворота ролю тріюмфальних луків, що крізь них переїздили імператори й побідники староримських часів.

В 1654 р. московські стрільці завісили на чоловій стіні Золотих Воріт ікону Богородиці, що до нині зберігається в Троїцькій церкві на Либеді й зветься «Казанською». Тодіж підперто порисовані мури воріт деревляними відпірниками, що до 1745 р. зівсім погнили й ворота розвалилися. Румовища засипано, а в 1750-3 рр. побудовано над ними нові ворота, що простояли до 1799 р. Коли в 1832 р. зарівнювано старі вали Києва, відкрито останки воріт з часів Ярослава Мудрого. Тоді то кремянецький архітект Міхович звязав рештки стін залізними шпугами й підпер їх полукруглими відпірниками. В такому вигляді збереглися Золоті Ворота до нині.

Успенська церква Печерської Лаври

В 1078 рр. повстала Успенська церква Київо-печерської Лаври, що її в 1083 р. розмальовано при співучасти українського маляря Олімпія. По словам печерського «Патерика», будували церкву грецькі майстри, «чотири мужі багаті вельми», що привезли з Царгороду і гроші й мощі святих. До будови причинився теж «варяг Шимон», що прийшов нібито до Києва не сам, а з цілим родом «до 3.000 душ і священиками своїми». Він теж привіз з собою гроші, мощі й дорогоцінности. Між іншими привіз золотий пояс, що його колись повісив його батько в Скандинавії на хресті, почитаному «латинянами». Цим поясом міряли місце під Успенську церкву…

Дехто з істориків звертає увагу на справжнє підложжя цеї печерської лєгенди, яка насвітлює зустрічу двох культур - греко-візантійської й варяго-римської, на київському грунті. В переплеті з українськими стремліннями до церковно-політичної незалежности від Царгороду (вибір першого митрополита-українця в 1051 р.) створили вони той своєрідний центр культурного життя, що ним був увесь час печерський манастир. Успенська церква мала бути першим мистецьким втіленням тої многоважної зустрічі візантійських і північно-романських впливів з місцевою, українською культурою. Нажаль Успенська церква Лаври, як і інші будівлі велико-княжого Києва, не збереглася до нас у первісному вигляді й ми не маємо змоги прослідити, наскільки такі висновки істориків вірні. З первісних мурів Успенської церкви збереглися тільки дві вівтарні апсиди (середня й північна) та ціла західня стіна, закрита пізнішими прибудовами. В кінці XI чи на початку XII ст. прибудовано до церкви маленьку трьохнавну, однобанну каплицю Івана Предтечі, що згодом теж увійшла в поширений корпус головної церкви. Землетрус в 1230 р. дуже церкві пошкодив, вона «розсілася на четверо», а по 1240 р. деякі її частини були розібрані до вікон. Щойно в 1470 р. відбудував церкву князь Семен Омелькович. В 1516 р. обновив її князь Константин Острожський. За митрополита Могили (1638-1646), гетьмана Мазепи й у 1722- 1729 рр. по великій пожежі, розбудовано Успенську церкву Лаври до нинішних пяти нав, при чому так конструкція як і форма бань, та

Два Михайлівські манастирі

В 1088 р. повстає в Києві над Дніпровою кручею славний Видубицький манастир з церквою Михайла а в 1108 р. будує князь Святополк-Михайло Ізяславич (1093-1113) Михайлівський Золотоверхий манастир. Повстання обох цих михайлівських церков звязують історики з поширенням у нас так зв. дуалістичної науки болгарських «богумилів» (боротьба добра й духа зі злом і матерією, що її героєм є архистратиг Михайло) та ослабленням впливу, що його мав у нас Царгород за Ярослава Мудрого. «Не зриваючи цілком з візантійськими традиціями, що їх підтримує грецька митрополича катедра в Києві, діячі українського церковного життя, шукаючи нових центрів, ідуть старими шляхами, що грали таку важну ролю за Володимира Великого». (Н. П. Сичев.) Відомо, що Антоній Печерськйй постригся на Атоні, відкіля й датується «благословення» для Київо-печерської Лаври, відомо теж, що київські й чернигівські виходці з кінцем XI ст. придбали собі на Атоні манастир Ксігургу, що хоч і перейшов відтак до сербів, до нині зветься «Русіка».

В основу уставу Київо-печерської Лаври, лягли строгі студитські приписи, що давно вже позабуті в Царгороді, вдержувалися на Атоні. Назва Успенської церкви Лаври теж атонського походження так само, як манастир «Святогорський» у Володимирі