Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Однак є і менш гламурна сторона Вокер-драйв, буквально під поверхнею. Нижня Вокер — це підземна службова дорога, що простяглася прямо під своєю витонченою сестрою, дозволяючи вантажівкам доставляти товари в надра міста. Це також улюблений прихисток для міських безхатченків, багато з яких сплять у картонних наметах між бетонними колонами. Вони приховані від погляду з сяючої поверхні та значною мірою забуті. Яка Вокер-драйв, така й Америка[316].

Що ми збираємося пообіцяти найзнедоленішим? Ринкова економіка розвиненого світу поширюється від Америки на одному кінці до відносно патерналістських економік європейських країн, таких як Франція й Швеція. Європа пропонує більш добру, обережну версію ринкової економіки — за певний кошт. Загалом європейські нації більше захищають своїх робітників і мають суттєвішу мережу соціального забезпечення. Щедрі вигоди гарантовані законом, охорона здоров’я є невід’ємним правом. Це веде до більш співчутливого суспільства у багатьох відношеннях. Європейські рівні бідності, особливо щодо дітей, значно нижчі, ніж у Сполучених Штатах. Нижча й нерівність у доходах.

Це веде також до вищого рівня безробіття і повільніших темпів інновацій та створення робочих місць. Працівники, обдаровані численними обов’язковими соціальними пакетами, коштують дорого. Оскільки працівників важко звільняти, фірми рідко беруть на роботу тих, для кого це — перше робоче місце. Водночас щедра допомога з безробіття і соціальне забезпечення зумовлюють те, що працівники менш охоче беруться за роботу, яку їм пропонують. Результатом є те, що економісти називають «склеротичним» ринком праці. У нормальні економічно часи показники безробіття в Європі значно вищі, ніж в Америці, особливо для молоді.

Американська система є багатшою, динамічнішою, більш підприємницькою економікою — і більш суворою й нерівною. Вона сприяє створенню великого пирога, від якого переможці отримують величезні скибки. Європейська система краще забезпечує принаймні якийсь шматок пирога кожному. Капіталізм виступає у варіантах на всі смаки. Який буде обрано?

Чи будемо ми використовувати ринок винахідливими способами для вирішення соціальних проблем? Найлегший і найефективніший спосіб щось зробити — запропонувати причетним причину хотіти це зробити. Ми всі киваємо, так, наче це найочевидніша справа у світі, а потім ідемо геть і розробляємо політики, що чинять якраз протилежне. Ми маємо цілу систему публічних шкіл, що фактично не винагороджує вчителів і керівників, коли їхні учні мають високі досягнення (і не карає їх, коли учні мають погані показники). Ми говоримо про те, наскільки важлива освіта, однак робимо так, що розумні люди мусять долати труднощі й витрачати час, щоб стати вчителями (попри свідчення, що ця підготовка мало впливає). Ми не платимо хорошим учителям більше, ніж поганим.

Ми штучно здешевлюємо поїздки автомобілем, приховано субсидуючи все — від безконтрольного росту міст до глобального потепління. Ми встановлюємо більшість наших податків на продуктивну діяльність — роботу, заощадження й інвестиції, коли можна отримувати доходи й зберігати ресурси за допомогою додаткових «зелених податків».

Якщо ми правильно розставимо стимули, то зможемо використовувати ринки для здійснення всього, що треба. Візьмімо рідкісні хвороби. Погано мати серйозне захворювання, але ще гірше, коли це рідкісне захворювання. У певний момент було виявлено близько п’яти хвороб, що вважаються настільки рідкісними, що фармацевтичні компанії ігнорують їх, бо нема перспектив хоч якось повернути затрати на розробку ліків від них[317]. 1983 року Конгрес прийняв Закон про ліки для рідкісних захворювань, що стимулює вигоди від таких розробок: дає дослідницькі гранти, податкові кредити й ексклюзивні права для ринку та цін на ліки від рідкісних хвороб — так звані «орфанні ліки» — на сім років. Протягом десяти років до прийняття цього закону менше десяти найменувань орфанних ліків вийшли на ринок. Після прийняття закону на ринку опинилися близько двохсот найменувань таких ліків.

Або щось настільки ж просте, як застава за банки і пляшки. Не дивно, що показники переробки значно вищі в країнах із заставами, ніж там, де їх немає. Менше також сміття та бруду. А якщо додати ще й територію для сміттєзвалища, яке здебільшого існує, то чи не повинні ми платити за переробку нашого домашнього сміття на основі його обсягів? Як це, на вашу думку, вплине на кількість упаковок споживчих товарів?

Ринки не вирішують соціальних проблем самі по собі (інакше це не були б соціальні проблеми). Однак, якщо ми виробимо рішення з відповідними стимулами, це буде як відкриття шлюзів.

Чи матимемо ми у 2050 році торговельні центри? Ніщо не говорить про те, що ми мусимо приймати все, що підкидає нам ринок. Оглядач New York Times Ентоні Льюїс захоплювався красою італійських регіонів Тоскана й Умбрія (сріблясті оливкові гаї, соняшникові поля, виноградники, кам’яні будинки та господарські будівлі) й лементував, що такі маленькі ферми неекономічні у світі корпоративного сільського господарства, однак казав, що їх у будь-якому разі треба зберегти. Він писав: «Італія є свідченням того, що в житті — цивілізованому житті — є дещо більше, ніж нерегульована конкуренція на ринку. Існують цінності людяності, культури, краси, спільноти, що можуть потребувати відходу від холодної логіки ринкової теорії»[318]. В економічній науці нема нічого, що б казало про його неправоту. Ми цілком можемо колективно вирішити, що хотіли б захистити спосіб життя чи щось, що приносить естетичне задоволення, навіть якщо це означає вищі податки, дорожчі продукти чи менший економічний розвиток. І для економіста, і для містера Льюї­са життя прагне до максимізації вигоди, а не доходу. Іноді вигода означає збереження оливкових гаїв чи старого виноградника просто тому, що нам подобається їхній вигляд. У міру того, як ми стаємо багатшими, нам усе частіше хочеться поставити естетику вище за записника. Ми можемо інвестувати ресурси у сільську Америку, бо це важливо для нашої ідентичності як нації. Ми можемо субсидіювати малі ферми у штаті Вермонт, бо вони красиві, а не тому, що здешевлять молоко. І так далі.

Це супроводжується кількома дуже серйозними застереженнями. По-перше, ми повинні завжди уявнювати затрати на маніпулювання з ринками, якими б ці затрати не були. Чим наслідки відрізняються від того, що було раніше, і хто платитиме? По-друге, ми повинні подбати про те, щоб ці витрати лягли в першу чергу на тих, кому дістануться ці вигоди. Останнє й найважливіше — ми повинні зробити так, щоб