Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

Та й у гірських країнах, де мандрівця весь час амфітеатром оточують могутні шпилі, подекуди, глянувши з якоїсь вдалої точки, можна вловити профіль кита, що вимальовується на тлі бурунів кам’яного моря. Та щоб їх добачити, треба бути наскрізь китобоєм, і не тільки це: якщо ви захочете поглянути на такого кита ще колись, то мусите точно виміряти широту й довготу того місця, з якого вгледіли його вперше, бо такі спостереження в горах бувають цілком випадкові - і віднайти ту сприятливу точку здебільшого буде нелегко; отак само Соломонові острови й досі зостаються terra incognita, 93 хоч по них уже ступав Менданья у своєму пишному гофрованому комірі, а старий Фігероа описав їх. 94

Та й коли наша тема занесе нас аж у захмарні висоти, ви й у зоряному небі знайдете і китів, і кораблі, що переслідують їх, достоту так, як заполонені весь час думками про війну народи Сходу бачили й у грі хмар битви між небесними воїнствами. Отак на півночі я гнався за левіафаном довкола полюса, поспіваючи за окружним рухом світних точок, що вперше викреслили його мені. А під розіскреним небом Антарктики я сідав на зоряний корабель «Арго» й приєднувався до погоні за зоряним Китом, аж ген за найдальші обшири Гідри та Летючої Риби. 95

Якби ж то мати корабельні якорі замість вудил та жмути гарпунів замість острог, я б радий був осідлати того кита й помчати аж до найвищих небесних сфер, щоб побачити, чи справді там, куди не сягає мій смертний зір, лежать оті казкові небеса з їхніми таборами незліченних кущ!

58
БРІТ

Правуючи на північний схід від островів Крозе, ми попали в безкраї луги бріту - дрібної жовтої крупки, якою переважно живляться справжні кити. Той бріт хвилював довкола нас на багато миль, і здавалося, наче ми пливемо неозорим ланом достиглої золотої пшениці.

Другого дня ми побачили багато справжніх китів; напад такого мисливця на кашалотів, як наш «Пеквод», їм не загрожував, і вони, пороззявлявши пащі, ліниво сунули крізь той бріт, що налипав на розтріпані волоконця дивовижних венеціанських штор, підвішених у їхніх ротах, а вода відціджувалась і стікала з губів назад у море.

Немов косарі, що, рано-вранці виступаючи довгим рядом, неквапно черкають косами по росяній траві, ті страховища пливли й пливли, і над ними розлягався чудний шелест, схожий на свист коси в траві, а позад них на жовтому морі лишалися нескінченні сині смуги. 96

Та кити нагадували косарів тільки отими звуками, з якими вони розсували бріт. Із вершка щогли їхні величезні чорні туші найбільше скидалися на безживні скелі, особливо тоді, коли вони на часинку зупинялися й лишались нерухомі. І так само як на величезних мисливських теренах Індії чужоземець інколи може здаля проминути слонів, які лежать на рівнині, й навіть не здогадається, що то слони, а подумає, ніби то якісь оголені почорнілі пагорби,- отак часто буває й з тим, хто вперше бачить цей вид морських левіафанів. І навіть коли їх нарешті розпізнаєш, то через їхню неймовірну величину буває дуже важко повірити, що отак страховинно розрослі брили можуть бути в усіх своїх частинах надихнуті тим самим життям, яке буяє в собаці чи в коневі.

Та й з інших поглядів на всі створіння, що живуть у морі, навряд чи можна дивитися з такими самими почуттями, як на жителів суходолу. Бо хоч деякі давні природознавці й твердили, ніби всі суходольні тварини мають у морі своїх відповідників, і хоча в широких, загальних масштабах із цим твердженням можна погодитись, та коли звернемося до конкретних прикладів, то, приміром, чи може океан явити нам рибу, що розумом і добротою дорівнювалась би собаці? Тільки про оту прокляту акулу можна сказати, що вона, до певної міри, в загальних рисах є якоюсь аналогією до нього.

Та хоча загалом жителі суходолу ставляться до споконвічних насельників моря з почуттям невимовного відчуження й відрази, і хоч ми знаємо море як довічну terra incognita, незліченні невідомі світи, які довелося перетнути Колумбові, щоб відкрити один свій, поверхневий, західний; хоча споконвіку найжахливіші з усіх земних знегод припадали без розбору десяткам і сотням тисяч тих, хто вирушав у море; і хоч досить одну хвильку подумати, щоб збагнути, що скільки б людина по-дитячому не хвалилась своїми знаннями та вмінням і як би не примножились іще в майбутньому ті знання та вміння, та однаково повік-віків, аж поки прогримить сурма страшного суду, море буде кривдити й убивати її, трощити на друзки найпишніші, найміцніші кораблі, які лишень вона зуміє побудувати,- все ж, завдяки безнастанному повторенню цих вражень, людина втратила одвічно властиве їй природжене почуття невимовної жахливості моря.

Перший корабель, про який ми читали, плавав по океану, що з чисто португальською жорстокістю 97 затопив світ, не зоставивши в ньому навіть удів. Той самий океан і торік розбивав та топив кораблі. Так, о нерозумні смертні, Ноїв потоп іще не скінчився; він і досі вкриває дві третини світу.

Чим так різниться море й суходіл, щоб чудо на одному - на другому вже не було чудом? Містичний жах охопив гебреїв, коли під ногами Корея та його громади 98 розступилась жива земля й поглинула їх усіх навіки; а сонце й нині жодного разу не сяде без того, щоб таким самісіньким чином живе море не поглинало кораблів разом з їхніми командами.

Та море таке вороже не тільки до людини, чужої для нього: воно так само жорстоке й до своїх власних породжень. Воно гірше, ніж той перський господар, що вбивав своїх гостей: 99 воно не щадить навіть тих створінь, що їх само ж і виплодило. Наче люта тигриця, що, качаючись у шаленстві по джунглях, може подушити власних тигренят, отак і море жбурляє навіть наймогутніших китів на скелі й залишає їх там поряд із рештками розбитих кораблів. Над ним не панує ніяке милосердя, нічия могутність,