Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– Та чому ж я зміг перемогти їх один? І де це джерело Драконячої сили?

– В тому то і суть, Айване, що відьмаки завжди боялися не людей в нас, а саме драконів, і під час тієї битви вони позбавили мене та інших змоги обертатися, якби я зміг тоді обернутися драконом… Та зрадники є скрізь, як і той, що вмер сьогодні на жертовнику, зрадивши тебе, хоча ти вважав його другом і наставником.

Мої очі розширилися. Невже… Невже це був Колін? Він був найближчим до батька. Тато довіряв йому, як нікому!

Я стис губи.

Даная поворушилася, та очі її залишилися закритими.

– Дракони майже не вразливі до магії. Щодо джерела, тут я нічого тобі не скажу. Ніхто не знає де воно і що воно таке. Та після стількох років, сила обрала тебе, тож будь гідним такої честі, Владико Айван!

Ректос вклонився мені.

– Прав мудро, і допоможи своєму народу пригадати хто вони, розбуди їхніх драконів.

– А ти? – спитав я.

– А я б хотів нарешті відпочити. Я просидів у тій пастці, здається, цілу вічність, не маючи змоги піднятися в небо, торкнутися когось, любити… Тільки завдяки магії, що ще жевріла всередині мене, я міг спостерігати… І чекати. Чекати звільнення.

Мить і в небо злетів величезний Червоно-Чорний Дракон.

– Почекай! – крикнув я.

Ящур очікувально глянув на мене.

– А чому Даная не була такою, як всі інші?

Дракон фиркнув і проговорив низьким риком:

– І гадки не маю, такою народилася.

Ректос розправивши крила, злетів до самісінького зимової зірки, що вже встигла високо зійти у небі.

Поступово дракон віддалявся, поки нарешті, не перетворився на маленьку точку на горизонті.

– В житті не чув більшої маячні! – почувся насмішкуватий голос.

Трохи хитаючись, переді мною з'явився Арман.

– Чесне слово, треба було порубати його на маленькі куски й прикопати тут.

Мимоволі кутки моїх губ сіпнулися.

– Та ти ж сам бачив, Армане, як я обернувся драконом.

– Саме тому, я його і не порубав, хоча… – друг зробив вигляд, що роздумує – Може, ти просто якийсь мутант, га, Владико? Чи може, мені вже починати кланятись вам, о, великий і жахливий Айване, Червоний дракон?

Лице його залишалось серйозним, та очі сміялися.

– Припини дурня клеїти, краще знайди мені якийсь одяг. І перестань вже витріщатися на відьму!

Арман засміявся.

– Тобто їй можна і так, голою? Як скажеш, друже, як скажеш…

Все ще сміючись, Чорний пішов до свого Дейніда.

Інші драконоборці теж поступово приходили до тями.

Я бачив, як в кожному з них поволі прокидалась друга суть, а з нею і магія. Можливо, вони ще не відчували цього, та дуже скоро вони знов стануть тими, ким і мали бути.

Єдине, що мене непокоїло – Драни. Як бути з ними? І чи насправді вони Золоті Дракони? Чи вбив я того, що лежав у моєму підземеллі?

Та поки що, я хотів повернутися додому. І ще, я не знав, що робити з Данаєю. Чи буде вона пам'ятати все, коли прокинеться? Що я їй скажу? Що я кохаю її? І саме тому викрав з дому, тримав у своєму замку і качав з неї магію? Якби не я, вона б не замерзла в лісі, Іветта б не намагалася її вбити, і хтозна, може і відьмаки її не дістали б.

Мені до болю захотілося, щоб цього разу, пам'ять втратила вона.