Читати книгу - "Останній дон"

Ці слова знову повернули Моллі добрий настрій: їй подобалось читати лекції з права. Вона витягла з сумочки записник і написала кілька цифр.

— Все абсолютно законно, — почала вона. — Вони суворо дотримуються рамок контракту, який, перш за все, вам не слід було підписувати. Отже, візьмемо валовий дохід, себто брутто, в сто мільйонів. Театри, прокат беруть половину, отже студії дістається п'ятдесят мільйонів, які називаються орендою.

— Гаразд. Студія повертає собі п'ятнадцять мільйонів, витрачених на створення фільму. Залишається тридцять п'ять. За умовами вашого контракту і більшості студійних контрактів студія забирає тридцять відсотків оренди як вартість поширення фільму. Це ще п'ятнадцять мільйонів у їхню кишеню. Отже, залишається двадцять мільйонів. Далі з них віднімається вартість тиражування, вартість рекламування фільму, на які легко набігає ще п'ять мільйонів. Ось тут прихована вся краса. За контрактом студія отримує двадцять п'ять відсотків від кошторису на накладні витрати: телефонні рахунки, електроенергія, амортизація звукової та монтажної техніки і таке інше. Залишається одинадцять. Добре, кажете ви. Ви візьмете свою частку з одинадцяти мільйонів. Але касова зірка отримує принаймні п'ять відсотків від оренди, режисер і продюсер ще п'ять відсотків. Це разом складає ще п'ять мільйонів. Нарешті щось і вам дістанеться. Але не дуже кваптеся. Потім вони з вас беруть всю вартість розповсюдження: п'ятдесят тисяч за пересилку копій на ринок Англії, ще п'ятдесят — Франції та Німеччини. І нарешті виставляють рахунок за кредит, бо ті п'ятнадцять на створення кінофільму — позичені. З тим вони мене відпускають. Але ті решта шість мільйонів розчиняються у повітрі. Ось що стається, коли ви не маєте мене за юриста. Я складаю контракт, який реально забезпечує вам частку в золотій копальні. Не брутто для письменника, але дуже вигідне тлумачення нетто. Тепер розумієте?

Вейл сміявся.

— Не зовсім. А гроші з телебачення і продажу відеокасет?

— Із телебачення ви дещо матимете, — відповіла Моллі. — Але які суми заробляють на відео, не знає ніхто.

— А моя теперішня домовленість із Мерріоном — пряме брутто? — спитав Вейл. — Мене не зможуть знову обшахрувати?

— Тільки не за контрактом, який складу я, — запевнила Моллі.— Увесь час йтиметься про пряме брутто.

— Тоді вже мені не буде на що нарікати, — сумовито сказав Вейл. — Не матиму виправдань за творче неробство.

— Ти й справді якийсь екстравагантний, — сказала Клавдія.

— Ні-ні, — заперечив Вейл. — Я просто бовдур. Екстравагантні люди створюють незвичайні речі, щоб відволікти інших від роботи і від самих себе. Їм нестерпно соромно. Ось чому творці кіно — справді екстравагантні.

Хто б міг коли подумати, що помирати так приємно, що ти можеш бути, умиротворений, що ти можеш не відчувати страху? І найкращим є те, що ти розгадав один великий вселюдський міф?

Довгими нічними годинами своєї недужості Елі Мерріон смоктав кисень з колектора в стіні і міркував про власне життя. Його персональна медсестра Прісцілла, працюючи по дві зміни підряд, читала книжку при затіненій лампі в іншому кінці кімнати. Він бачив, як вона час від часу позиркує в його бік, так начебто перевіряє після кожного рядка в книжці.

Мерріон подумав, наскільки ця сцена відрізняється від того, що показали б на екрані. В кіно дуже наголошували б на тому, що він ширяє між життям і смертю. Медсестра стояла б похиленою над його ліжком, входили б і виходили лікарі. Там, безперечно, було б багато галасу, багато напруженості. А тут він в абсолютно тихій палаті, медсестра читає собі, Мерріон легко дихає через свою пластикову трубку.

Мерріон знав, що на даху були тільки ці велетенські палати для дуже важливих пацієнтів. Впливові політики, справжні власники мільярдних нерухомостей, зірки, що стали згасаючим міфом світу розваг. Всі — повновладні королі у своїх володіннях, а тут, вночі у цьому шпиталі, — васали смерті. Лежать безсилі й самотні, у дорого оплаченому комфорті, влада їхня пішла прахом. Трубки в тілі, вставки в ніздрях, чекають на скальпель хірурга, щоб той покопирсався у закутках їхніх охлялих сердець, або, як у випадку з ним, вставив повністю відредаговане серце. Мерріон подумав, чи всі вони такі ж упокорені, як оце він.

І звідки ця упокореність? Чому він сказав лікарям, що відмовляється від пересадки, що воліє прожити тільки той нетривалий час, що йому дозволить його знесиліле серце? Він подумав, що, Богу дякувати, він усе ще спроможний приймати розумні рішення, позбавлені сентиментів.

Йому все було ясно, так ніби він планував кінофільм: підбити витрати, відсоток реалізації, вартість перекуплених прав, можливі пастки із кіноакторами, режисерами і можливе подорожчання.

Перш за все: йому вісімдесят років, і то вісімдесят не в найкращій формі. Пересадка серця, в найкращому разі, на рік позбавить його можливості працювати. Звісно, знову керувати студією «Лоддстоун» йому більше не доведеться. Звісно, більшість його влади в цьому світі згине без вороття.

Далі: життя без влади нестерпне. Зрештою, на що спроможний такий старий, як він, навіть із свіженьким новим серцем? Не зможе грати в спортивні ігри, упадати за жінками, насолоджуватися їжею і напоями. Ні, єдиною радістю для старого була його влада, і чим це так аж погано? Владу можна використовувати на добрі справи. Хіба він не був милосердний до Ернеста Вейла всупереч усій своїй принциповій розважливості, всупереч усім своїм упередженням, яких дотримувався усе своє довге життя? Хіба він не сказав лікарям, що не хоче позбавляти дитини чи якоїсь молодої людини шансів здобути нове життя, отримавши нове серце? Хіба це не було використанням влади заради вищого добра?

Одначе за його плечима довге життя, в якому він мав справу з лицемірством, а тепер ось признавався у власному лицемірстві сам перед собою. Він відхилив нове серце тому, що це була невигідна оборудка: рішення нижче лінії титрів. Ернестові Вейлу дав його частку відсотків тому, що забаглося доброго слова від Клавдії, поваги з боку Моллі Флендерс, піддався сентиментам. Хіба це так жахливо — бажати залишити по собі образ доброї людини?

Життям, яким він жив, Мерріон був задоволений. Він виборов собі шлях від убогості до багатства, він подужав ближнього свого. Він зазнав усіх насолод людського життя, любив гарних жінок, жив у розкішних будинках, носив