Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

***

Швейк з Водічкою стояли перед дверима квартири пана Каконя. Перш ніж натиснути ґудзик дзвоника, Швейк нагадав:

— Ти, Водічко, колись чув, що обережність — мати мудрості?

— Це не на мене шите, — відповів Водічка. — Не давай йому й рота роззявити...

— Та й мені, власне, нема з ким тут говорити, Водічко.

Швейк подзвонив, а Водічка голосно сказав:

— Айн-цвай! — і злетить зі сходів.

Двері відчинилися, з’явилася служниця і спитала по-мадярськи, чого вони хочуть.

— Nem tudom[272], — зневажливо сказав Водічка. — Вчися, дівко, по-чеськи говорити.

— Verstehen Sie deutsch?[273] — спитав Швейк.

— A pischen[274].

— Also sagen Sie der Frau, ich will die Frau sprechen, sagen Sie, daß ein Brief ist von einem Herr draußen in Kong[275].

— Я дивуюся тобі, — сказав Водічка, ступаючи за Швейком до передпокою, — що ти можеш з усякою смердючкою говорити.

Зачинивши за собою двері, вони увійшли до передпокою. Швейк зауважив:

— Диви, які гарні речі, навіть дві парасолі на вішаку, а оцей образ Ісуса Христа теж непоганий.

З кімнати, звідки долинав брязкіт ложок і тарілок, знову вийшла служниця і сказала Швейкові: «Frau ist gesagt, daß sie hat ka’ Zeit, wenn was ist, das mir geben und sagen»[276].

— Also, — сказав урочисто Швейк. — Der Frau ein Brief, aber halten Küschen[277].

Він витягнув листа надпоручника Лукаша.

«Ich, — сказав, показуючи пальцем на себе. — Antwort warten hier in die Vorzimmer»[278].

— А ти чому не сядеш? — запитав Водічка, який уже розсівся в кріслі біля стіни. — Ось там крісло. Будеш ще тут стояти, як якийсь жебрак. Не принижуйся перед цим мадяром. Побачиш, будемо мати з ним добру тяганину, але я його як свисну!

— Слухай, — сказав він за хвилину, — де ти навчився по-німецьки?

— Сам від себе, — відповів Швейк. Знову запала тиша. Потім з кімнати, куди служниця віднесла листа, почувся страшний крик і галас. Спочатку хтось чимось важким грюкнув об підлогу, і далі вже ясно було чути, що там літають склянки, б’ються тарілки і хтось несамовито реве: «Baszom az any t, baszom az istenét, baszom a Krisztus Mariát, baszom az atyádot, baszom a világot!»[279]

Двері розчинилися, і до передпокою вбіг пан у розквіті років з серветкою навколо шиї, вимахуючи щойно одержаним листом.

Старий сапер Водічка сидів ближче до дверей, і схвильований панисько в першу чергу звернувся до нього:

— Was soll das heißen, wo ist der verfluchte Kerl, welcher dieses Brief gebracht hat?[280]

— Помалу, — сказав Водічка, встаючи, — ти нам тут дуже не верещи, бо вилетиш. А коли вже хочеш конче знати, хто цього листа приніс, запитай цього приятеля. Але говори з ним чемно, бо стрімголов опинишся за дверима.

Тепер прийшла Швейкова черга пересвідчитися у красномовності схвильованого добродія з серветкою на шиї, який, ковтаючи і плутаючи слова, викрикував, що вони якраз сіли обідати.

— Ми чули, що ви обідаєте, — ламаною німецькою мовою погоджувався з ним Швейк і додав по-чеськи: — Ми теж, було, подумали, що, мабуть, даремно заважаємо вам обідати.

— Не принижуйся, — кинув Водічка.

Розгніваний пан, у якого, внаслідок надто палкої жестикуляції, серветка трималася тільки одним кінчиком, торочив далі: він, мовляв, спочатку думав, ніби в листі йдеться про виділення якихось кімнат для військових, бо цей дім належить його жінці.

— Сюди б умістилося ще багато війська, — сказав Швейк, — але в листі про це не йдеться, як, мабуть, ви в цьому вже переконалися.

Панисько вхопився за голову і при цьому вирік цілий потік докорів: він також був лейтенантом запасу і тепер ще охоче служив би, але хворий на нирки. За його часів, казав він, офіцери не були такими розпусними і не порушували родинного спокою. Цього листа він обов’язково надішле командирові полку, у військове міністерство, видрукує його в газетах...

— Пане, — з гідністю сказав Швейк, — цього листа писав я. Ich geschrieben, kein Oberleutnant[281]. Підпис — це лише так, він фальшивий. Unterschrift, Name falsch[282]. Мені ваша панійка дуже припала до вподоби. Ich libe Ihre Frau[283]. Я у вашу панійку закоханий аж по самі вуха, як каже Врхліцький[284]. Kapitales Frau[285].

Схвильований пан хотів кинутися на Швейка, який спокійно і вдоволено стояв перед ним. Але старий сапер Водічка, слідкуючи за кожним рухом Каконя, підбив йому ногу, вирвав у нього з рук листа, яким той безперервно розмахував, засунув лист у свою кишеню, а коли пан Каконь підвівся, Водічка схопив його, підніс до дверей, відчинив їх однією рукою, і в ту ж мить... щось загуркотіло по сходах.

Все відбулося так швидко, як у казці, коли чорт приходить брати людину.

Від схвильованого пана залишилась тільки серветка. Швейк підняв її, чемно постукав до дверей кімнати, звідки п’ять хвилин тому вийшов пан Каконь і де тепер було чути жіночий плач.

— Приніс вам серветку, — м’яко звернувся Швейк до дами, яка плакала на дивані, — її міг би хтось затоптати. Моє шанування, — він стукнув каблуками, козирнув і вийшов у коридор.

На сходах не було ніяких слідів боротьби. Тут, як передбачав старий Водічка, все відбулося зовсім легко. Лише біля брами у під’їзді Швейк знайшов відірваний пристібний комірчик.

Тут, мабуть, пан Каконь з останніх сил вчепився в браму, щоб його не виволокли на вулицю, і тут розігрався останній акт цієї драми.

Зате на вулиці кипіло. Пана Каконя відтягнули до під’їзду навпроти і там поливали водою, а посередині вулиці, як лев, боровся старий сапер Водічка проти кількох гонведів і гонведських гусарів, що стали на захист свого земляка. Він майстерно оборонявся багнетом на ремені, як ціпом. Водічка був не сам. Пліч-о-пліч з ним билося кілька чеських вояків з різних полків, які саме проходили вулицею.

Швейк, як він потім запевняв, і сам не знав, як устряв у цю бійку і як у нього опинився ціпок якогось переляканого глядача (багнета Швейк не