Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ганнібал 📚 - Українською

Читати книгу - "Ганнібал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ганнібал" автора Томас Харріс. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 113
Перейти на сторінку:
настановою Крендлера, плівку з автовідповідача доправили у Вашингтон, й експертиза голосу показала, що говорив саме доктор Лектер.

Але найбільше полегшення до Крендлера прийшло з телефонним дзвінком того ж вечора четвертого дня.

Співрозмовником виявився не хто інший, як представник у Палаті представників США від штату Іллінойс Партон Веллмор.

До цього Крендлер усього кілька разів спілкувався с конгресменом, але пізнав його голос за телевізійними виступами. Сам факт, що зателефонував Веллмор, уже підбадьорював. Він був членом юридичного комітету Палати представників США і видатним страхопудом. Він би обминав Крендлера десятою дорогою, якби на помічникові горіла шапка.

— Містере Крендлер, я знаю, що ви були добре знайомі з Мейсоном Верджером.

— Так, сер.

— Це, чорт забирай, безчинство. Той садист і сучий син зруйнував Мейсонові життя, понівечив, а потім повернувся й убив. Не знаю, чи вам про це відомо, але в цій трагедії загинув один із моїх підлеглих. Джонні Мольї довгі роки служив народу Іллінойсу в правоохоронних органах.

— Ні, сер, не було відомо. Мої співчуття.

— Я до того, Крендлере, що треба рухатися далі. Філантропічна спадщина Верджерів і їхній живий інтерес до суспільно-політичних справ не мусять згаснути. Це важливіше, ніж смерть одного чоловіка. Я поспілкувався зі слідчими з двадцять сьомого відділку і з людьми Верджерів. А Марґо Верджер повідомила мене про вашу зацікавленість у державній службі. Надзвичайна жінка. Має практичну жилку. Дуже скоро ми зберемось у неформальних, спокійних умовах і поговоримо про те, чим займемося наступного листопада. Приєднуйтесь до нашої команди. Як гадаєте, зможете прийти на зустріч?

— Так, конгресмене. Неодмінно.

— Про подробиці вас поінформує Марґо, зателефонує за кілька днів.

Крендлер поклав слухавку, на нього наринула хвиля полегшення.

Бюро наїлося сорому, коли в сараї знайшли «кольт» 45-го калібру, зареєстрований на покійного Джона Бріґема, — зброя перейшла у власність Кларіс Старлінг.

Старлінг вважали зниклою, і ніхто не розглядав цю справу як викрадення людини, бо жодна жива душа не бачила, щоб її захопили проти волі. Вона навіть не була агентом на завданні. Старлінг була агентом, якого усунули від виконання службових обов’язків, місцеперебування невідоме. На її транспортний засіб видали орієнтування за номером кузова й номерними знаками, але особливого акценту на особі власника не робили.

У випадку з викраденням людини правоохоронці вживають набагато більше заходів, ніж у справі зникнення. Від подібної класифікації Арделія Мепп так розлютилася, що написала заяву про відставку з Бюро, але потім вирішила, що краще перечекати й працювати всередині системи. Знову й знову Мепп за звичкою заходила на другу половину будинку в пошуках Старлінг.

Інформація у ПЗНЗ на доктора Лектера, а також його справа в Національному центрі інформації про злочинність видалися Мепп до сказу статистичними, всього з кількома цікавими доповненнями: італійська поліція нарешті спромоглася розшукати комп’ютер доктора Лектера — карабінери грали на ньому в «СуперМаріо» в кімнаті відпочинку. Пристрій знищив усі дані, щойно слідчі торкнулися першої клавіші.

З моменту зникнення Старлінг Мепп докучала всім впливовим людям у Бюро, до яких тільки могла дістатися.

Її неодноразові дзвінки Джеку Кроуфорду так і лишилися без відповіді.

Вона зателефонувала у Відділ поведінкової психології, де її повідомили, що Кроуфорд і досі лежить у Меморіальній лікарні Джефферсона з болями в грудях.

Мепп не стала йому туди телефонувати. Кроуфорд був останнім янголом-охоронцем Старлінг у Бюро.

Розділ 94

Старлінг утратила відчуття часу. Днями й ночами точилися розмови. Вона чула, як сама ж говорить щось хвилинами, потім слухала.

Інколи вона сміялася з себе, коли видавала безхитрісні зізнання, від яких за нормальних умов згоріла б від сорому. Речі, які вона розповідала докторові Лектеру, часто дивували її, подекуди видавалися вульгарними як на високі почуття, але вона завжди казала правду. І доктор Лектер також говорив. Тихим, рівним голосом. Він висловлював зацікавленість і заохочення, але ніколи — подив чи осуд.

Він розповів Старлінг про своє дитинство, про Мішу.

Інколи перед початком бесіди вони разом дивилися на якийсь яскравий предмет, майже завжди в кімнаті було єдине джерело світла. Зо дня в день блискучі предмети змінювалися.

Сьогодні вони почали з сонячного відблиску на стінці чайника, але з плином розмови доктор Лектер, здавалося, відчув, що в її свідомості відкрилася нова незвідана галерея. Може, він розчув, як по той бік стіни б’ються тролі. Він замінив чайник сріблястою пряжкою від пояса.

— Це ж таткова, — сказала Старлінг і заплескала в долоні, мов дитя.

— Так, — сказав доктор Лектер. — Кларіс, ти не хочеш поговорити зі своїм батьком? Він тут. Хочеш із ним поговорити?

— Татко прийшов! Ура! Гаразд!

Доктор Лектер поклав руки на голову Старлінг, долонями на скроневі частки, які могли забезпечити її всіма татусями, яких вона тільки захоче. Лектер глибоко, дуже глибо зазирнув їй у вічі.

— Я знаю, що вам краще поговорити сам на сам. Зараз я піду. Можеш дивитися на пряжку й за кілька хвилин почуєш, як він стукає у двері. Гаразд?

— Так! Супер!

— Добре. Просто кілька хвилин треба зачекати.

Легкий укол, Старлінг навіть не поглянула вниз, і доктор Лектер пішов.

Вона дивилася на пряжку, коли пролунав стук, два чіткі удари, і зайшов її батько — такий, яким вона його пам’ятала, високий у дверному прорізі, з капелюхом у руках, волосся пригладжене водою, як він завжди сідав до вечері.

— Привіт, крихітко! О котрій ви тут їсте?

Він двадцять п’ять років не обіймав її, із самої своєї смерті, але коли притис до грудей, то й кнопки-застібки на сорочці відчувалися так само, він пахнув милом і тютюном, вона впізнала биття його великого серця.

— Привіт-привіт, крихітко! Ти що, впала? — спитав він так само, як питав колись давно, допомагаючи підвестися на ноги, коли вона впала, на слабо прокатавшись на козі по подвір’ю. — Непогано трималася, поки та не почала задком вихляти. Ходімо на кухню, подивимося, що там у нас є.

Дві речі на столі в просторій кухні її дитинства: целофановий пакет зі «Сніжками»[153] і сумка апельсинів.

Батько Старлінг розкрив свій краплевидний ніж «барлоу» з відламаним кінчиком леза й почистив пару апельсинів, скидаючи спіральні обрізки на стіл. Вони сиділи на кухонних стільцях зі спинками на поперечках, і він різав помаранчі на чверті, даючи одну по черзі то Старлінг, то собі. Вона випльовувала насіння в руки, потім опускала їх на коліна. Він витягнувся на стільці на весь свій великий зріст, як колись Джон Бріґем.

Батько жував переважно на один бік, на одному з середніх різців стояла коронка зі світлого металу — так робили

1 ... 102 103 104 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ганнібал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ганнібал"