Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Ага-ага! Скажи, і ми покараємо злодюгу! ― крикнув хтось із натовпу.

Та дівчина лиш затремтіла. Очі її забігали туди-сюди, вона викрикнула, дивлячись на Релі так, мовби те, що вона спробувала допомогти їй, було найбільшою помилкою у її житті:

― Це… Це неправда! Він не мій! ― вигукнувши це, дівчина поспішно розштовхала зівак і утекла геть.

Релі ж заволала, спираючись на руки:

― Ні! Стій! Ні!

Та натовпу уже було байдуже. Вони обступили дівчину з усіх боків. Оліван однією рукою підняв її за одяг і процідив прямо в обличчя:

― Ось так, принцесо! Ти за це заплатиш! Ось побачиш! Не оглянешся, і я буду вище, ніж ти коли-небудь була!!!

А тоді швирнув її у руки натовпу. Оскаженілі чоловіки й жінки схопили її і потягнули за провулок… невдовзі звідти долинули схвальні вигуки, звуки побиття палкою і ритмічні стогони… чимала кількість людей залишилися стояти на тому ж місці, що й раніше, проте розходитися ніхто не поспішав. Хоч вони й не знайшли у собі сили приєднатися до творіння справедливості, проте насолодитися стогоном «злодійки» вважали за потрібне.

Був серед цих зівак і чоловік у каптурі, єдиний, хто за весь цей час не зронив ні слова…

І коли Релі затягували за провулок, вона дивилася виключно на нього…

Дивилася так, мовби сподівалася, що він що-небудь зробить. Зупинить усіх цих навіжених виродків.

Та він не зупинив. І не зробив нічого, навіть коли її продовжували бити палицею, й крики від ударів доносилися аж на головну вулицю.

Коли ж «творці справедливості» вийшли із закривавленими палицями в руках із провулку, чоловік у каптурі став першим, хто поспішно покинув місце події.

***

Опісля тих подій пройшло немало часу, й Релі встигла цілковито забути обличчя наглого злочинця. Побиття за неіснуючу крадіжку було не першим і не останнім у житті принцеси в ті часи, коли Медіанос з усіх сторін роздирали громадська війна та вторгнення з півночі й півдня. Несправедливості у тому, що відбувалося із нею в ті часи, було чимало, та прокинувшись через десять років, принцеса виявила для себе одну важливу річ.

Здається, вона помилялася не лише в тому, що завжди прагнула урятувати абсолютно всіх, а ще й у тому, що все своє життя жила, пам’ятаючи про кожен жах, що з нею відбувався.

Воно й правда, як же може життя стати кращим, коли у голові постійно спогади про нестерпні страждання?

Так принцеса й прийшла до істини: краще все життя пам’ятати, як десять років тому, скажімо, скуштував смачну булочку з варенням і поспілкувався з приємною жінкою, яка їх продавала; і немає сенсу згадувати, як десять років тому тебе штовхали ногами й занурювали обличчям в багно.

Так вийшло, що Релі й не помітила, як цілковито забула Олівана.

Та тепер, коли Веймонд збирався його прикінчити, у голові Релі виникла іще одна деталь.

Чоловік у чорному каптурі, що стояв у натовпі, і, на відміну від усіх, не обмивав її брудом, не викрикував проклять в її сторону, не звинувачував у тому, чого вона не робила…

Раптово Релі відчула потребу негайно зупинити Веймонда.

― Вей, ― проказала спочатку.

Та жодної реакції на її слова не відбулось. Веймонд одними лиш двома пальцями змушував тьму притискати Олівана до стелі все сильніше й сильніше… він намагався стогнати, намагався кричати, та його буквально починало розплющувати…

Релі важко задихала. На прийняття рішення у неї було всього кілька секунд.

Обличчя Веймонда пронизувала ненависть. Така жорстока всесильна ненависть, що Оліван просто не розумів… за що, за що цей чоловік ось-ось перетворить його тіло на шмат кривавого м’яса?!

Зі сторони могло й справді здатись, що у Короля Скорпіонів на це не було жодної причини, окрім хіба, божевілля. І такі чутки про нього ходили.

Та Релі не вірила в жодну з них. Як і в те, що Оліван заслужив на таку жорстоку смерть.

В одну мить її непохитний голос роздався ванною кімнатою:

― Вей, відпусти його.

Звісно, Король Скорпіонів збирався начисто проігнорувати ці слова. Він був злий. Злий на цього телепня, злий на самого себе… він не збирався зупинятись!

Але… те, що робила принцеса…

Він рвучко озирнувся.

Релі тримала у витягнутій руці Чорну смерть, направлену розписаним символами клинком у його сторону.

Вей тут же насупився:

― Принцесо, що ти намагаєшся…

Релі міцно стиснула губи:

― Відпусти його. Зараз же.

Могло здатися, що кинджал і справді дав їй можливість взяти під владу самого Короля Скорпіонів, як це вдавалося Релі чинити із «Леєю» та «Ноа», які намагалися вбити одне одного у сварці. Та тоді Веймонд раптом наблизився, ледь не торкаючись грудною кліткою кинджала принцеси, і процідив:

― Ти… ти ж знаєш, я не можу… не можу залишити це ось так. Не можу залишити його ось так…