Читати книгу - "Лабіринт"

Марі-Сесіль узяла з його рук ескіз. Розмір, форма та пропорції не зовсім збігалися, але наближалися до схеми каблучки з лабіринту, яку вона заховала у своєму домашньому сейфі в Шартрі. Ніхто, крім членів родини де л’Орадор, не бачив її протягом восьмиста років. Вона була справжня.

— Досить майстерно, — пробурмотіла вона вголос, — це усе, що намалювала пані Таннер?

Його сірі очі дивилися прямо в її, навіть не блимаючи.

— Є й інші малюнки, але це був єдиний, вартий уваги.

— Чому ви не дозволите мені судити про це самій? — тихо спитала Марі-Сесіль.

— На жаль, пані де л’Орадор, я узяв тільки один малюнок. Решта виглядали негожими, — стенув плечима на знак вибачення Оті, — крім того, інспектор Нубель, офіцер, що вів слідство, запідозрив мене у надмірній цікавості до справи.

— Наступного разу... — почала було Марі-Сесіль, потім зупинилася. Вона загасила свою сигарету, притиснувши її так міцно, що аж тютюн виліз через фільтр. — Гадаю, саме ви обшукали речі пані Таннер?

— Каблучки не було, — кивнув Оті.

— Каблучка маленька, і жінка могла легко заховати її.

— Безперечно, — погодився Поль Оті, — хоча я не думаю, що вона це зробила. Якби вона вкрала каблучку, то навіщо б згадувала про неї насамперед? А також, — трохи нахилившись, він тицьнув пальцем в аркуш паперу — навіщо їй, якщо вона мала оригінал, робити ще й ескіз з нього?

Марі-Сесіль ще раз подивилася на папір.

— Малюнок виконаний на диво точно, тож його ледь чи могли зробити по пам’яті.

— Я згоден.

— Де вона зараз?

— У Каркассоні. Так сталося, що взавтра вона має тут зустріч із адвокатом.

— Стосовно чого?

Оті знову стенув плечима.

— Стосовно спадку, абощо. Її виліт заплановано на неділю.

Розповідь Поля Оті зміцнила сумніви, які Марі-Сесіль мала відтоді, як почула про вчорашню знахідку. Щось не збігалося.

— Як доктор Таннер здобула місце у групі археологів? — раптом поцікавилася вона. — Її хтось рекомендував?

Оті здивовано глянув на співрозмовницю.

— Загалом, доктор Таннер не була членом команди, — тихо промовив він, — я певен, що вже казав вам про це.

Марі-Сесіль тільки підібгала губи.

— Ні, не казали.

— Пробачте, — знов озвався Оті, — я був певен, що казав. Доктор Таннер є волонтеркою. Оскільки більшість розкопок залежить від неоплачуваної допомоги, то коли її запросили попрацювати з археологами цей тиждень, вона не мала жодної причини відмовлятися.

— Хто її запрошував?

— Шелаг О’Доннел, гадаю, — чемно відповів Поль Оті, — людина номер два на розкопках.

— То пані Таннер є подругою доктора О’Доннел? — здивувалася Марі-Сесіль, борючись із бажанням не видати свого здивування.

— Очевидно так, саме тому мені спало на думку, що доктор Таннер могла передати їй каблучку. На жаль, у понеділок я не мав змоги допитати Шелаг, а тепер вона зникла.

— Що?! — крикнула Марі-Сесіль. — Коли? Хто ще про це знає?

— Доктор О’Доннел була в будинку на розкопках іще вчора ввечері, потім зателефонувала кудись й одразу по тому поїхала. Відтоді її ніхто не бачив.

Mapi-Сесіль запалила нову цигарку.

— Чому мені не сказали про це раніше?

— Я не думав, що вас настільки цікавитиме щось другорядне порівняно з основним вашим питанням. Перепрошую.

— Поліція вже знає?

— Поки що ні. Доктор Брейлінґ, очільник розкопок, дав усім працівникам кілька вихідних. На його гадку, доктор О’Доннел, можливо, просто поїхала на відпочинок, не потурбувавшись попередити його.

— Я б не хотіла втягувати сюди ще й поліцію, — раптом владно сказала Марі-Сесіль, — це б дуже мене засмутило.

— Згоден, мадам де л’Орадор. Доктор Брейлінг далеко не дурень. Якщо він впевнений, що О’Доннел узяла щось із місця розкопок, то навряд чи в його інтересах залучати сюди власті.