Читати книгу - "Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська"

І коли Васині дивовижні димчасті очі широко розплющуються, сповнені сонного здивування, густо замішаного на збудженні, що вже в повну силу палає в ній, я ледве не зриваюся.

Але ні. Вона сама має прийти до мене. Сама. І я приведу її до цього. А поки…

Вийшовши з тісного лона, перевертаю свою вже розбуджену крихітку на живіт, підхоплюю, ставлячи навколішки. Вона тихо стогне у відповідь. Манливо, спокусливо. Геть зносить мені розум. У голові спалахує картина, як красиво б виглядало це довге волосся намотане на мій кулак... як можна було б натиснути на лопатки й прогнути цю точену спину, вбиваючись в туге лоно, змушуючи її знову і знову кричати від задоволення.

Це так гаряче, що я від однієї фантазії ледве не кінчаю, ганьблячись, як жовторотий молодик. Зовсім з глузду мене звела.

Мої руки стискаються на м'яких стегнах, розсовуючи ніжну плоть. Проводжу головкою члена по оксамитовим, припухлим складочкам, і нанизую її на себе одним поштовхом.

Вася скрикує, зібгавши простирадло під собою. І відчуваючи, як їй добре, я втрачаю голову остаточно, зриваючись на різкі жорсткі поштовхи. Підіймаю її, притискаючи спиною до себе. Обхоплюю долонею тонку шию, примушуючи Васю повернути до мене голову, і цілую розплющені від гортанних стогонів губи, беру її так, вбиваючись у покірне тіло. Вона вже так близько. Вільною рукою накриваю гладкий лобок і знаходжу пальцями її набряклий від збудження клітор, приймаюсь пестити його в тому ж ритмі, в якому рухається в її тілі моя плоть.

І цього вистачає, щоб моя дівчинка нарешті забилася в моїх руках від оргазму. Кінчаючи, вона стискає мій член у собі так сильно, що майже виштовхує. Пекуче задоволення прострілює поперек, повністю концентруючись у паху, і я в кілька глибоких ударів наздоганяю свою крихітку в її задоволенні.

Ось тепер ранок удався. Хочу починати кожен свій день разом з нею. Пити цю насолоду і живити її своєю силою.

Як зараз. І минулі дві ночі. Як мало мені знадобилося, щоб вона стала моєю залежністю.

А далі приходить час вкласти Васю, що досі здригається від післяоргазмових хвиль, назад на подушки і лягти поруч, знову цілуючи цей спокусливий рот. Намагаючись не думати, де б ці губки ще гарно виглядали. На ще один раз у мене, на жаль, немає часу, а в неї сил.

– Доброго ранку, Васю, – розчулившись від її осоловілого погляду та розчервонілих щічок, шепочу я.

− М-гм, − бурмоче вона у відповідь, підіймаючи на мене погляд і обіймаючи ніжно за шию. – Доброго. Ти як тут з'явився?

– Прийшов порталом. Вночі, – зізнаюся, ніжно погладжуючи вигин її талії.

– Ага, – глибокодумно промовляє Вася.

У її думках миготить щось про розмову, і про те, що вона на мене чекала, але поки що все розмито і нечітко. Дехто до ладу ще не прокинувся. І Ааму свій екран досі так і не зняла. Треба сказати своїй підопічній, щоби зробила це. Краще поставлю Васі свій блок.

Знаю, що егоїстичний. Але її, навіть читаючи, часом прорахувати неможливо.

− Тобі треба ще поспати, маленька, − зітхаю, подумки роблячи собі зарубку, що тримати себе в руках треба краще. Але бути настільки залежним для мене незвично. І я усвідомлюю, що часом весь мій самоконтроль поряд з нею летить у прірву.

Вася нічого мені не відповідає, сонно заплющуючи очі назад і з задоволеним зітханням моститься на моєму плечі.

А за кілька хвилин уже знову спить. Прибравши з дівочого обличчя пасмо волосся, я посилаю слабенький імпульс її нервовій системі, роблячи сон міцнішим, і обережно перекладаю її на подушку. Поцілувавши ще раз такі бажані губи, неохоче встаю з ліжка і прямую у ванну.

На жаль, справи не чекають. А їх за час моєї відсутності накопичилося чимало. Ренад Вієра впорався з основними імператорськими обов'язками дуже непогано, попри свій досить молодий вік. Посаду адаміра він прийняв від батька всього п'ять років тому. І вже обіцяє по силі бути одним із найсильніших. Можливо зрівняється навіть із Шаєра. Плюс голова на плечах є. Зробивши на нього ставку, я не схибив.

Звичайно, хлопця ще Рок підстрахував, як уже стало звичним за останні тижні, але після того, що сталося місяць тому, залишати свою пов'язану надовго без нагляду друг категорично відмовився. Тим паче, що на ньому зараз два даріати. Так що основний тягар відповідальності повністю ліг на плечі наймолодшого з адамірів. Треба буде йому віддячити.

Одягнувшись, я спускаюся на перший поверх, сподіваючись застати Рока в кабінеті. Треба дещо обговорити перед тим, як я вирушу в Соледу.