Читати книгу - "Блискавична для ельфа, Марита Полл"

— Нічого собі! - вигукнула я. — Але чому ти пішла від сім'ї? Тебе вигнали з племені?

— Не зовсім. За декілька днів до нашої з тобою зустрічі, моя бабуся розповіла мені дещо. Вона була провидецею нашого племені. Перед тим, як Дієго накоїв справ, вона мала видіння. Вона намагалася його зупинити, попереджала, що він накликає на все плем'я велике лихо, якщо покине будинок до нового місяця. Але він не послухався. Не повірив їй. Коли він пішов, вона мала ще одне ведіння. Останнє, перед тим, як усе сталося. Воно було про мене...

— Про тебе? Що там було? Дженні, не тягни кота за хвіст! - я схопила дівчину за руку, а вона у відповідь зашипіла як кішка.

— Це боляче і неприємно! - обізвалась вона.

— Що боляче та неприємно? - не зрозуміла я її репліки.

— Коли кота тягнуть за хвіст!

— Ха-ха-ха! Це я образно, що означає не тягни час, говори швидше. Я ж помру від цікавості, що було у видінні твоєї бабусі?

— Що я однією з перших, звільнюсь від прокляття. А в майбутньому допоможу і всьому племені. Вона сказала, що в дорозі я зустріну свою пару, а з ним буде та, що зніме з мене прокляття. Я відразу відчула свою пару, щойно наблизилася до храму Піднебесних. То був Квіл. У вашій компанії була тільки одна жінка. І це була ти, Татіє! Я одразу зрозуміла, що саме ти знімеш з мене прокляття. Бабусині ведіння завжди правдиві, і завжди здійснюються саме так, як вона їх бачить.

— Почекай! А чому ти була поранена? - згадала я, нашу першу зустріч.

— Дієго підслухав, як бабуся мені розповідала про ведіння, і наказувала на вірну дорогу. Він розлютився, наздогнав мене через тиждень. Ми билися. Він сильніший за мене, ось і зміг роздерти мені черево своїми кігтями. Але я все одно змогла втікти від нього. А там, у лісі, я почула його запах. Він йшов моїм слідом. Тоді я вирішила попроситись у будинок, і ти залишила мене поруч. А потім ми покинули те місце, а Дієго побоявся наближатися до магів. Ось і вся моя історія.

— Оце так... Тобі пощастило, що ми тоді пішли подивитися на пророцтво.

— Не зовсім. Бабуся сказала, що я зустріну свою пару, на околицях храму Піднебесних, але коли це відбудеться, не сказала. Я могла вас прочекати не один рік. Але так, мені пощастило. А може, бабуся знала день, ось і розповіла мені про ведіння, тільки зараз. Не задовго до нашої зустрічі... Ти пробач, але мені поки що важко перебувати в образі людини, так довго.

— Ти хочеш звернутися? - дівчина кивнула. — Так не стримуйся!

— Тільки пообіцяй, що до ранку проведеш у ліжку? Їжа на тумбочці.

— Обіцяю, якщо ти побудеш зі мною. Як раніше!

— Знову мене будеш притискати? - посміхнулася Дженні.

— У тебе така м'яка шерсть! Та й кішок я завжди любила.

— Гаразд! Гаразд! Вмовила.