Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    — А що правильно? — він примружився і потягнувся до бардачка сам. Узяв коробку і сів зручніше. Так, щоб максимально "близько" донести думку. — Ти, напевно, чекала, що я стану на коліно, завалю все білими трояндами, і в сяйві тисячі куплених в супермаркеті зірок запропоную свій член в твоє вічне користування?

    — Кім-Гальяно, ти огидний...

    — Хам, неук, невихований і зухвалий тип, збоченець і розбещений нахаба. Я знаю це, мон шері. Дослівно. Знаю, що ти не п'єш кави без цукру, не їси цибулю і любиш спати на вихідних цілий день. Знаю, що твій улюблений фільм прямо зараз закінчиться на екрані навпроти. Знаю, що ти любиш червоний колір і ненавидиш брехню і зраду. Я знаю про тебе набагато більше. Як і ти про мене. Цього мало, Катерино? Це не важливіше за гори троянд і пафос? Я вже робив таке, а ти вже занадто довго чекала. І що вийшло? Тому я вирішив вчинити інакше і не примушувати тебе чекати.

    Напевно я забула, як дихати. Адже, як зачарована дивилася в його очі і не могла відірвати погляд. Леонард виявився правий у всьому. Яка різниця скільки ми знайомі, якщо саме він уперше проявив до мене справжню повагу. Леонард без вагань захистив мене і назвав своєю майбутньою дружиною. Саме він повернув мені здатність довіряти.

    — Ми з'їхали з глузду, — прошепотівши, я затремтіла від сліз. — Я думала, ти спеціально грав на нервах батька? Лео...

    Леонард посміхнувся. Мабуть, тільки він знав, як мене заспокоїти. Адже після ніжного поцілунку, я повернула не лише можливість дихати, але і мислити. А коли побачила, що на моєму пальці обручка, назад дороги не залишилося.

    — Я купив його ще до поїздки до мисливського котеджу і задовго до вечері, Катерино.

    — Так от чому ти не зміг сплатити... — я розсердилася, а Лео приклав палець до моїх губ.

    — Це не має значення, — він басовито прошепотів і обхопив моє підборіддя. — Нічого не має значення. Я ще той дурень, але прошу тебе вийти за мене заміж. Я не уявляю життя без тебе. Ні однієї хвилини, Катерино.

    — Тому дату весілля вибрав сам? — я примружилася, але очі занадто явно пекли теплі сльози.

    — Саме так, — він кивнув і потягнув мене ближче.

    — І навіть місце не погодив зі мною? — відповідаючи, я навмисно зачепила його губи.

    Леонард не чекав особливого запрошення. Парою рухів він перетягнув мене і змусив осідлати його. Палке дихання вирвалося з рота і зіткнулося з не менш гарячим.

    — Ми не одні, коханий, — грайливо посміхнувшись, я майже наплювала на такі дурниці.

    — Одні. Я викупив кінотеатр до ранку, мон шері, — відповідаючи Лео стягнув з моїх плечей джинсову куртку і жадібно накрив губи.

    Можливо я робила помилку. Напевно, могла піт невірним шляхом. Швидше за все, мені довелося б ще не раз ловити вітер руками. Попереду нас точно чекало ще багато випробувань. Але я зрозуміла одну просту річ. Кохання дійсно спектральне почуття. І основою спектру його фарб є довіра, повага і відданість.

    Всі їх я відчула з Лео. Тому що покохала по-справжньому і довірилася знову.

    Вітру можна довіряти. Він точно розжене сірі хмари, підніме хвилі і дозволить морякам вийти в море.

    Вітер вартий поваги. Це стихія, потужна і грізна, вона стає ураганом.

    Вітер відданий і чекає відданості. Подібно до м'якого теплого бризу, який я впіймала над Гудзоном, він може залишитися назавжди там, де потрібний і його кохають.

    25.09.2022

    Автор безмежно дякує кожному читачеві. Станьте теплим вітром для цієї книги і подаруйте їй любов у відповідь.

    Я дуже прошу вашої підтримки у вигляді лайків, коментарів і підписки на мою сторінку.

    Будьте кохані, з коханими, і в коханні.

    Ваша Христина Лі Герман.

Кінець