Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

1 586
0
08.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вітер у моїх руках" автора Христина Лі Герман. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман» була написана автором - Христина Лі Герман, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Еротика / 💛 Романтична еротика".
Поділитися книгою "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман" в соціальних мережах: 
Кажуть, покинута дівчина - найгірший ворог для себе. Не встигла Катя отримати ляпаса від долі, як ця весела жіночка приготувала нові випробування - інтернатуру в США. Здавалося, все чудово, і час розпочати нову сторінку у житті. Катя так і думала, поки не познайомилася з зухвалим колегою інтерном. Леонард Кім-Гальяно - взірець нахаби і гуляки. В хлопця багато скелетів у шафі, а ще чорний байк і зграя друзів - таких самих хірургів неадекватів. Катя хотіла б пройти повз такого персонажа, але от біда, Лео проти.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 103
Перейти на сторінку:
Розділ 1

   — Катю, зберіть усі роздруківки лабораторних і занесіть в лаборантську Тетяні Іванівні. Вона чекає! 

    До стерилізатора увійшла Люда. У будні дні вона магістр, а у вихідні — дружина найкращого друга і моя сім'я. Люда жартома прицмокнула пухлими губами і кивнула на вихід. 

    Вернувшись поглядом до мензурки з соляною кислотою, я хмуро примружилася, а слідом повільно опустила її в склянку. Провівши процес нейтралізації і утилізації, звично вилила залишки вмісту в пластикове відро. Чхнувши і поправивши пов'язку на обличчі, я зняла рукавички і схопила роздруківки, що лежали на робочому столі. 

    Коридори кафедри звично віддавали холодом. Цокольний поверх, протяги і стара будівля, нагадували, що вдесятеро старіші за мене. 

    Постукавши в двері лаборантської, увійшла і з усмішкою звернулася до асистента:

    — Тетяно Іванівно! Ось! Ви просили! 

    — Ох, спасибі, Катрю, — жінка, в такому ж білому халаті, як і на мені, узяла в руки папери і поспіхом проглянула результати. 

    — А де робота Гарнаги? — підвівши погляд, вона з подивом поцікавилася. 

    — Без поняття. Його на парі не було, і ніхто з хлопців не передав його тести, — відповідаючи, я пройшла до столу з електрочайником, щоб, нарешті, зробити собі каву.  

    Хоча в цьому кабінеті її не переносили на дух, я без чашки міцного і ароматного напою просто жити не могла. Тому спішно дістала куплений в магазині через дорогу від корпусу пакетик з розчинною отрутою і благоговійно видихнула. 

    — Як справи з Євгеном? — поставивши злощасне питання, жінка сіла за стіл, продовжуючи перевіряти роботи, а я з досадою стиснула губи. 

    — Все добре. 

    — Так, коли весілля, Катрю? П'ять років одне біля другого, а все ніяк. 

    Подібні розмови жахливо дратували останнім часом. Мені самій власному хлопцю пропозицію робити? Якщо він мовчить, то чому я повинна?

    — Нам і так добре, Тетяно Іванівно. Всьому свій час. 

    Причепилися! Прохолодно відповівши, налила окріп в чашку. Обурення вилилося в ступор. Я і не помітила, що погляд застиг на тому, як вода розкручуючись, заповнювала злощасний посуд. 

    Прокляття! Вже навіть кави не хотілося. Стояла і дивилася на зображення дурного фото на чашці, думаючи про те, яка я дурна і наївна. Навіть фотку зі своїм хлопцем тире ще не чоловіком, або ще трохи чоловіком, вліпила на звичайний посуд. Нащо? Як же інфантильно! 

    Несподівано двері відкрилися, і в кабінет, як вихор, влетів завідувач кафедрою. Він завжди вривався в приміщення без попередження. А в даний, конкретний, момент, йому очевидно було плювати, що я попекла три пальці, коли смикнула рукою, розмішуючи каву. 

    — День добрий, дівчатка! — як ні в чому не бувало, Олександр Петрович променисто посміхнувся і закрив двері. 

    Буркнувши і кивнувши, я підійшла до рукомийника, а включивши холодну воду, підставила обпечені пальці під струмені. 

    — Добрий, Олександре Петровичу! 

    Тетяна Іванівна, побачивши зава, як завжди сяяла оптимізмом. Вона бадьоро підібралася, а я тихо пробурмотіла: 

    — Він був добрим, поки ви не увірвалися, як ненормальний в кабінет. Знову!

    Медунівер — величезний вулик з людей, які постійно і усюди поспішають. Медики звикли до швидкого руху, а якщо це ще і кафедра загальної хірургії, то тут взагалі діють свої закони. 

    Але ж не такі вже дикі!!

    — Я отримав розпорядження від ректорату, і прийшов по вашу пораду. 

    Ми з Тетяною Іванівною обмінялися здивованими поглядами і обернулися до чоловіка одразу. Завідувач ніколи не просив поради. Зазвичай Олександр Петрович вдавав на п'ятихвилинках вигляд, що запитує нашої думки. А тут... Прийшов сам! І до кого? До лаборанта і асистента? Не до доцентів, і навіть не в кандидатську припхався? 

    — І що ж сталося? — з побоюванням запитала жінка, а я напружилася. 

    — Це дуже хороші новини. Я готовий навіть сказати, що вони відмінні. Адже не всі ВУЗи мають шанс відправити свого вченого на таку практику. 

    Тетяна Іванівна з деякою настороженістю узяла з рук чоловіка документи, а надівши навіть окуляри, щоб вивчити їх досконально, несподівано вирячила очі. 

    — Це шикарно! — її захопленню не було меж. — Три місяці в Штатах! Повне забезпечення, зарплатня, місце практиканта ординатора в дитячій терапії і аспіранта в Колумбійському, а натомість лише наша розробка протеза? Це точно не жарт?  

    — Ні! — Олександр Петрович посміхнувся і раптом подивився прямо на мене. — Я хочу, щоб на практику поїхала ти, Катю. 

    Кинув, як на духу, а я мало не присіла від шоку. Як я? Чому? Я ж тільки почала роботу над кандидатською?

    — Мені здається... — незв'язно пробурмотіла і подивилася на Тетяну Іванівну, а вона, як на зло, тепло посміхнулася і кивнула.  

    Мовляв: "Не тупи, Катрю! Такий шанс!

    — Це чудовий шанс, Катю! — озвучив мої думки зав. — Крім того, відправити більше нікого. Усі сімейні, і усі вийшли з того віку, щоб по практиках їздити. З молодняка залишилися тільки ти і Кирило з патанатомії. Тому я хочу відправити саме вас. 

    — Погоджуйся! — Тетяна Іванівна підхопила слова завідувача і знову посміхнулася. 

    У думки увірвався образ Женьки. Йому це не сподобається. Він навряд захоче відпускати мене так далеко одну.

    — Можна спершу хоч би з рідними поговорити? — все-таки натягнуто посміхнулася.

    — Так, але поквапся! Вже цього тижня треба почати оформлення супровідних документів, візи і відрядження, — відразу ж пояснив зав. 

    — Добре! — я кивнула, а пальці знову обпекло, як окропом. 

    Як тільки чоловік пішов, я кинулася до крану і знову опустила руку під струмені води, але тремтіла я вже не від холоду, а від того, що відбувається. Опік на пальцях став лише першим дзвіночком того, що вже удома, в невеликій однокімнатній квартирі, мене чекав сюрприз набагато "приємніше". 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"