Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

https://matttrueman.co.uk/2009/09/going-back-inside-internal-revisited.html

ОСОБИСТІСТЬ

Сценічне життя

Bram Stoker. Famous impostors (1910). Cosimo Classics.

«The Identity of the Prince of Modena». The Delmarvia Star. 21 грудня 1924.

Mark Seal. The Man in the Rockefeller Suit: The Astonishing Rise and Spectacular Fall of а Serial Impostor (2012). Plume.

Курси «Minding Manners» я відвідав 13 червня 2013 року. Перед цим я зв’язався з декількома подібними курсами у Великій Британії, зокрема зі школою під назвою «Секрети вищого світу» (High Society Secrets). Саме ця назва була зазначена першою в результатах пошуку, коли я вирішив знайти в інтернеті місце, де мене навчать елегантно ходити. Після тривалої переписки, в якій я щосили намагався представити мій проект в кращому світлі, я отримав мейл з вибаченнями. Адміністрація курсів не погодилася прийняти мене, написавши: «На жаль, наш PR-відділ не вважає за потрібне долучитися до вашого проекту. Просимо прийняти наші вибачення, проте ми змушені відмовитися від вашої пропозиції».

Великі сподівання

Pauline Rose Clance & Suzanne Imes. «The Imposter Phenomenon in High Achieving Women: Dynamics and Therapeutic Intervention». Psychotherapy Theory, Research and Practice. Vol. 15, № 3. Осінь 1978.

Leigh Buchanan. «The Impostor Syndrome». Inc. 2006. Сент.

https://www.inc.com/magazine/20060901/handson-leadership.html

Lionel Trilling. Sincerity and Authenticity (1972). Harvard University Press.

Alan Macfarlane. The Invention of the Modern World 6. Spring-Summer Serial 2012. Chapter 6: Caste and class. Fortnightly Review.

http://fortnightlyreview.co.uk/2012/06/invention-6/

Яка іронія / Справжнє «я»

Roy F. Baurneister. «How the Self Became a Problem: А Psychological Review of Historical Research». Journal of Personality and Social Psychology, Vol. 52, № 1. 163-176.

Чимало уваги племіннику Рамо приділяє також Ендрю Поттер в книзі The Authenticity Ноах.

Peter L. Berger. «‘Sincerity’ and ‘Authenticity’ in Modern Society». National Affairs. № 31. Весна 1973.

Гра в галантність

Arthur Conan Doyle. The Sign of the Four (1890).

Richard Sennet. The Fall of Public Man (1974). Knopf (1977).

Robert Louis Stevenson. Dr. Jekyll and Mr. Hyde (1886).

Oscar Wilde. The Picture of Dorian Gray (1890).

Зверніть увагу, що Генрі Воттон – вигадана особа, яка не має ніякого стосунку до відомого дипломата, висловлювання якого наводяться в розділі «Цивілізація».

Jean Paule Sartre. Being and Nothingness (French: L’Être et le néant) (1943).

David Riesman. The Lonely Crowd (1950). Yale University Press (2001).

Richard Yates. Revolutionary Road (1961). Oktober (2010).

Abigail Cheever. Real Phonies: Cultures of Authenticity in Post-World War II America (2010). University of Georgia Press.

Charles Lindholm. Culture and Authenticity (2007). Wiley-Blackwell.

До речі, якщо ми вже заговорили про те, як вікторіанський уклад життя змушував людей приховувати й пригнічувати почуття, непогано згадати про один приклад, про який я прочитав у книзі Тріверса «Безумство дурнів». Гомосексуали, що приховують свою орієнтацію, мають ослаблений імунітет і живуть менше, ніж ті, хто орієнтацію не приховує. Мабуть, так відбувається тому, що постійне приховування основоположних складових особистості вимагає надто великих зусиль.

Блефуй, не гальмуй

Цікаве дослідження, проведене Полом Піффом, доводить, що чим більше у людей грошей, тим менше вони етичні і турботливі. Експеримент, що складався із семи частин, показав, що власники дорогих престижних автомобілів, наприклад BMW, рідше пропускають пішоходів на переході. Інших учасників експерименту залишили одних в приміщенні, де на столі стояла вазочка з цукерками. Учасникам повідомили, що цукерки призначаються для дітей. І хто ж узяв найбільше цукерок? Хто найбільше шахраював? Багатії.

Piff, Р. К., Stancato, D. М., Сote, S., Mendoza-Denton, R., & Keltner, D. «Higher social class predicts increased unethical behavior». PNAS (2012). 109. 4086-4091.

Christopher Peterson. «Social Class and Unethical Behavior». Psychology Today. 18 квітня 2012.

У 2009 році в журналі «Psychological Science» була опублікована стаття, в якій розповідалося про експеримент, проведений в Каліфорнійському університеті в Берклі. Учасників, серед яких були представники різних соціальних груп, попросили поспілкуватися, а науковці в цей час спостерігали за їх поведінкою. Виявилося, представники більш забезпечених сімей під час розмови крутили в руках різні предмети і потягували нитки на одежі, а ті, в кого більш скромний достаток, уважно слухали співрозмовника. Незалежні експериментатори, яких попросили переглянути 60-секундний відеозапис бесіди, змогли відрізнити багатих від бідних, виходячи з критеріїв ввічливої поведінки. У багатих немає необхідності створювати гарне враження – так пояснюють автори статті їхню неввічливість. Утім, жестикуляція і мова тіла – поняття складні і вимагають ретельнішого вивчення.

https://archive.dailycal.org/article.php?id=104233

Між іншим, про складнощі: у 2012 році дослідницька група під керівництвом Юна Торесена вивчила зразки різних видів ходи, після чого ці зразки продемонстрували учасникам експерименту, яких попросили описати особистість людини, ґрунтуючись лише на його ході. Виявилося, що деякі «елементи» ходи змушують оточуючих вважати людину надійною і доброю, а якщо ви ходите повільно і спокійно, вас вважають особистістю спокійною і не запальною.

Майже всі опитані зійшлися в думці, проте зняті на відео люди, чию ходу пропонувалося оцінити, попередньо пройшли психологічний тест, і його результати не відповідали зробленим спостерігачами припущенням. Отже, взаємозв’язок між стилем ходи та особистістю спостерігається далеко не завжди. Мову тіла досліджувати нелегко.

Christian Jarrett. «What your walk says about you... is wrong». BPS Research Digest.

https://digest.bps.org.uk/2012/08/06/what-your-walk-says-about-you-is-wrong/

Театр одного актора

Sir Мах Beerbohrn. The Нарру Hypocrite: А Fairy Tale for Tired Men (1897). Project Gutenberg.

https://www.gutenberg.org/ebooks/36497

Gary Cox. The Existentialist’s Guide to Death (2011). Continuum.

Dag Solstad. «Nødvendigheten av å leve inautentisk: Om Witold Gornbrowicz». Vinduet 3-1968.

http://arkiv.vinduet.no/tekst.asp?id=46

Colin Counsell. Signs of Performance: аn Introduction to Twentieth-Century Theatre (1996). Routledge.

У трилері Девіда Лінча «Малхолленд Драйв» грає учениця Майснера Наомі Воттс. Її героїня – актриса, яка репетирує роль. В процесі репетиції її образ змінюється від невинної дівчинки до фатальної жінки, хоча репліки залишаються незмінними. Роль і особистість героїні складаються залежно від ситуації, а не прописуються в сценарії.

В. F. Skinner. Beyond Freedom and Dignity (1971). Hackett Pub Со.

Erving Goffman. The Presentation of Self in Everyday Life (1959). Doubleday.

William Miller. Faking it (2003). Cambridge University Press.

Самостійний мозок

Із науковцем Маркусом Гандалем Сневе я листувався восени 2012 року.

David Eagleman. Incognito: The Secret Lives of The Brain (2011). Canongate Books.

Більш докладно про бета-феномен:

Jan Westerhoff. «What are You?» New Scientist. 23 лютого 2013.

Науковці Каролінського інституту теж ставили експерименти, в яких зовнішні імпульси «обманювали» сприйняття. Ці експерименти описуються в