Читати книгу - "Третій фронт"

Ледь дочекався, поки Міхно піде, тоді вже застогнав. На лобі виступив піт.

— Болить? — спитав Бухгалтер. Я кивнув.

— Знайди мені знеболювальне!

— Попроси в лікарів.

— Не дають.

— То, може, краще й не треба?

— У мене ногу розпиляли на циркулярці! — аж заревів я.

— Владюшо, але…

— Знайди мені знеболювальне. Мені потрібно. Я вмію терпіти біль, але не зараз. Знайди, швиденько, бо я не можу думати, зосереджуюся тільки на болю.

— Добре, я спробую.

— І готуй відступ. Нам доведеться тікати звідси вже незабаром. Кремляді йдуть за мною і не відступлять, можеш не сумніватися.

— Узяти цей санаторій складно. Я обійшов позиції, поговорив з бійцями і…

— Бухгалтере, це не обговорення, це наказ! Готуй шляхи для відступу. Але спочатку знеболювальне!

— Добре, я зроблю.

Він пішов і повернувся хвилин за десять.

— Лікарі кажуть, що в тебе були завеликі дози й тобі більше не можна, інакше будуть проблеми. Не тільки зі звиканням, а й зі серцем.

— Невже ти не розумієш, що я — труп! Які можуть бути проблеми у трупа? Як тільки я почав цю боротьбу я одразу помер! Хвилюйся не про моє здоров’я, а про перемогу. Щоб перемогти, я мушу думати про боротьбу, а не про те, що в мене палає нога. Ти приніс?

Він кивнув.

— Тоді зроби укол, швидше!

Бухгалтер уколов. Не те щоб біль зняло, але я зміг думати про щось інше.

— Дякую. Готуй відхід. Тільки нікому нічого не кажи. Просто будь готовий схопити мене і вивезти з цієї дупи.

— Гаразд.

— Дай мені пістолет.

— Для чого?

— Дай.

Бухгалтер подивився на мене.

— Та не тупи! Просто дай пістолет!

— Так болить? — спитав він.

— Біль тут ні до чого! Я хочу бути озброєним, коли прийдуть! Дай пістолет!

Дав і пішов. Він був добрий солдат. Мені з ним дуже пощастило. Мені чомусь сильно щастило в цій боротьбі. Я розумів, що це смішна думка для людини, ногу якій розпилювали циркуляркою, але ж я був досі живий і більш-менш спроможний боротися. А це вже не мало. Сховав пістолет під простирадло, озирнувся. Невеличка кімната без вікон і з мінімумом меблів. Моє ліжко, двоє стільців і столик. У двері постукали. Зазирнула медсестра з тацею. З нею було двоє бійців з автоматами.

— Обід! — сказала симпатична дівчина з чорнявим волоссям. Поставила тацю на стіл, сама сіла поруч. Набрала ложку супу і понесла мені до рота. Я закрутив головою, бо ж міг їсти сам, але потім подумав, що в житті нечасто трапляється нагода, щоб тебе годувала симпатична жінка. Відкрив рот, сьорбнув, пожував, ковтнув. Суп був смачний. Медсестра усміхнулася. Піднесла наступну ложку. Я побачив бісики в її очах. Недвозначний блиск.

— Бійці, я в тарілці не втоплюся, можете бути вільні, — сказав охоронцям. Вони вагалися, але я припинив їсти, суворо подивився на них. Вийшли.

— Я бачила вас по телевізору, — сказала вона тихо і трохи хрипко. — Там про вас тільки й балакають.

Ще ложка.

— І що кажуть?

— Що ви — герой. Рятуєте Україну.

— Я думав, кажуть, що вбивця.

— Раніше казали, але зараз тільки те, що герой.

Іще одна ложка. Я перестав відчувати смак супу. Рот наче занімів. Рух під простирадлом. Помічений медсестрою. І правильно витлумачений. — Ви якийсь напружений. Вам допомогти?

Вона не стала чекати моєї відповіді. А я подумав, що їм потрібен компромат. Відео. Десь тут є камера, радше — не одна. Обережно, вас знімають. Ідіоти! Невже вони думають, що я боятимуся відео? Як же добре, що при владі у нас ідіоти! Правою рукою піднесла ложку, а лівою рухала під простирадлом. Я смикнувся.

— Спокійно, спокійно.

Дивилася в очі. Ще ложка і рухи рукою. Так добре я ніколи не їв! — Який ти! — Вона була в захваті. А може, її підіслала не влада, може, це телевізор діє? Моя слава вкладає в ліжко жінок? Неважливо. Все було геть неважливо, тільки б вона продовжувала. Я лівою рукою торкнувся її перса. Третій розмір і налитий сосок, який стирчав з-під халата. Вона застогнала і вигнулася. Це було схоже на сцену з порнофільму, але не було бажання дивитися на те, що відбувалося, збоку. Хотілося брати участь, а не спостерігати. Вона залишила ложку, задерла простирадло. Дивилася мені в очі й нахилялася. Я був голий. Я застогнав.

Усе закінчилося досить швидко. Вона прикрила мене простирадлом. Усміхнулася, язиком прибрала крапельку сперми з власних губ. Мертвої сперми, випаленої жахом. У мене ніколи не буде дітей, це побічний ефект моєї роботи. Жах, який людина відчуває, коли перебуває поруч із чудовиськами, надто сильний і дуже шкодить організму. Передусім репродуктивній функції. Спочатку спалюється бажання. Після перших експедицій до чудовиськ я місяцями не мав ерекції. Коли людина перелякана, їй не до сексу. Потім трохи призвичаївся. Але моя сперма стала мертвою. Чудовиська шкідливо діяли не тільки на чоловіків, але й на жінок. Велика дослідниця Ріки Снів та чудовиськ баронеса Афродіта Клейнміхель після кількох експедицій не змогла мати дітей. Її яйцеклітини були пошкоджені жахом. Чудовиська, як радіація, непомітно вбивають тебе. Зазвичай вбивають дуже помітно, але навіть коли не вбивають прямо, вбивають опосередковано. Правильно зробив мій прадід, професор Харківського університету Владюша Бар-Кончалаба-старший (я був названий на його честь), коли вирішив не наближатися до чудовиськ, а спостерігати за ними з більш-менш безпечної відстані. Але мені цього було замало, я хотів бути поруч із чудовиськами й перевершити прадіда. Перевершив, тут сумнівів не було — переробив і доповнив енциклопедію українського жаху «Сто чудовиськ України», але тепер наш рід мусив закінчитися на мені, бо мої яйця нездатні були продукувати нічого, крім мертвих та калічних сперматозоїдів. Може, це й на краще. Аби в мене були діти, мене б легко можна було прихопити. А так спробуй! Ніщо не тримало мене на цьому світі!

Я усміхнувся, медсестра теж. Далі годувала мене, дивилася загадково. Ні, я не був ідіотом і не вірив у любов із першого погляду. Я розумів, що в кращому разі дівчина повелася на мою телевізійну славу, про мене ж, мабуть, таки багато говорили, але, найімовірніше, вона виконує наказ. На мене хочуть мати компромат або сподіваються, що я, наче дурень, закохаюся, і на мене можна буде впливати через цю дівчину. Добре, що вони сприймають мене за ідіота.

Ми перейшли на друге — рис із овочами й відбивною. Потім компот. Я подякував медсестрі й попросив,