Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Що я нічим не примітна.– знизала плечима Дженніфер. – Я – не маг, я це знаю. Мені не хочеться засмучувати всіх вас. Ви так у мене вірили.

–Вони наполегливо намагалися знайти тебе, щоб урятувати від мене.

–Я не розумію, як можна повірити, що ти хотіла мене вбити. Це ж абсурд.

–Я їх не звинувачую.– знизала плечима Ельга. – З часом навіть ті, хто вірив у мене, беззаперечно, починають боятися.

Дженніфер було сумно почути це. Ельга все життя була самотньою від того, що несла тягар своєї сили. Дівчина інстинктивно потягнулася до її руки, і Ельга, піднявши на неї очі, посміхнулася.

–Якби ти могла стати смертною, ти б зробила це? – запитала Дженніфер.

–Ні. – без зволікань відповіла вона. – Маг, що вийшов із циклу, стає старим за кілька років і вмирає слабким. А враховуючи лічильник моїх ворогів, що не скидається, а лише росте з кожним днем, я не дочекаюсь смерті від старості.

–Ого.– задумалася вона.– А якби цієї умови не було?

–Теж ні. Якби світ був менш небезпечний, я б відмовилася від сили. Але якщо вона дана мені, я маю використовувати її. Захищати спадщину предків. Хоч і виходить поки безсупішно.

–Чому?

 – Я завжди хотіла захистити своїх рідних, а натомість тільки прискорила їх втрату.

Дженніфер помітила симпатичного мейнкуна з фіолетовими плямами по густій сіро–блакитній шерсті.

–Хто це в нас такий гарний? – протягнула вона, погладивши кота.

–Це – Айларіан.– відповіла Ельга.– Мій кастодіан.

–Касто...хто? – погладивши кота по загривку, запитала Дженніфер.

–Кастодіан. Це звір–захисник мага, володіє певними силами, відчуває небезпеку і може захистити або відвести свого мага подалі від неї. Вони самі обирають свого господаря і вірні йому беззаперечно назавжди.

–Це не просто вірний, а ще й чарівний кіт? – усміхнулася Дженніфер.

–Не кіт.– розреготалася Ельга і зняла з барса нашийник із кристалом аметисту.

На очах Дженніфер, Айларіана оточив темно–синій туман і він збільшився в розмірах, перевтілившись у снігового барса величезних розмірів.

–Нічого собі! Як це можливо?

–Приховальні чари. Не могла ж я притягнути барса в Сієтл. Деякі кастодіани можуть змінювати форму, та мій надто схожий на мене: ким народився, тим і залишатиметься до кінця своїх днів, не в силах підкоригувати свого єства.

Дженніфер взяла Ельгу за руку.

–Хай там як, та я рада, що зустіла тебе. Нехай, я не знаю всіх твоїх переживань, та бачу, що ти багато про що жалкуєш і прагнеш змінити. А це вже робить тебе не поганою людиною.

Ельга стомлено посміхнулась.

–Ти нагадуєш мені Найджела.

–Справді? Ви дружили?

–Можна сказати і так.

–Тебе тягне до аутсайдерів, просто визнай.– посміхнулась Дженніфер.

Ельга захихотіла, Дженніфер потерла долоні, що вже змерзли за час їх розмови. Айларіан затрибнув на лавку біля дівчини і вмостився поруч, поклавши масивні лапки на її коліна. Теплий пухнастий бік кастодіана зігрів дівчину за кілька хвилин. Вони говорили до самого вечора, Ельга провела Дженніфер до її будинку і попрощалася до завтра.

Коли Ельга пояснила Дженніфер, що Найджел, Есме та Джилана не становлять загрози, дівчина задумалася про спілкування з ними. Якщо відкинути їхнє прагнення штучно подружитися, вони загалом хороші приятелі, багато в чому схожі на неї. Дженніфер вирішила дати їм шанс і запросила трійцю на прогулянку в парку. Олівер прийшов у замшевій куртці, шкіряному кепі з брошкою у вигляді сріблястого рисака і темно–смарагдовому шарфі, стильно пов'язаному на шиї.

–О, боже, топ–моделі атакують! – розреготалася Дженніфер, оглянувши друга.

Олівер закотив очі.

–Те, що я не вдягаю перше, що випаде з шафи, не означає, що я гірший за тебе. –зневажливо заявив він.

–Та, годі тобі. Ти маєш чудовий вигляд.

–А я не жартував, обійдешся без компліментів.

Дженніфер засміялася, поправивши стару в'язану шапку з бубоном. Зустрівши нових приятелів, вони вирішили трохи покидати м'яча. На своє величезне здивування, Дженніфер виявилася не єдиною мазилою в компанії, Найджел склав їй чудову конкуренцію, ловлячи м'яч обличчям, спиною або виставленими з переляку долонями.

–Я змерзла.– зізналася Есме, через кілька годин гри.

–Можемо сходити в піцерію, тут недалеко.– сказав Олівер, а потім зняв свій шарф і простягнув їй.– Ось, візьми.

Есме почервоніла і взяла шарф.

–Спасибі, Олівере.

Він просяяв, Дженніфер закотила очі.

–Фер, ти, що ревнуєш? – пирхнув він, коли Дженніфер скинула його руку з плеча.

–Просто дайте мені найбільшу піцу з потрійною порцією м'яса.– зітхнула вона.

–Підтримую.– засміявся Найджел.