Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

XLII ЛЕО

План провалився майже одразу. Пайпер подерлась уздовж кряжа, намагаючись не привертати уваги, а Лео, Джейсон і тренер Хедж вийшли прямо на галявину.

Джейсон викликав золотий спис. Він змахнув зброєю над головою і загорланив:

— Велетню!

Що звучало досить непогано, значно впевненіше, ніж те, на що спромігся б Лео. Він думав про щось на кшталт: «Ми жалюгідні мурахи! Не вбивай нас!»

Енцелад припинив виспівувати над полум’ям. Він повернувся до них і ошкірився, відкривши ікла, наче у шаблезубого тигра.

— Чудово, — прогримів велетень. — Яка приємна несподіванка.

Лео не сподобалося, як це прозвучало. Його руки зімкнулись на заводному пристрої. Він зробив крок убік, потроху наближаючись до бульдозера.

Тренер Хедж закричав:

— Відпусти кінозірку, ти, великий бридкий пиріжку! Або я всаджу копито просто тобі у...

— Тренере, — сказав Джейсон. — Замовкніть.

Енцелад гучно розреготався.

— Я вже й забув, які смішні сатири. Коли ми запануємо в світі, думаю, я збережу ваш вид. Зможете мене розважати, поки я буду їсти решту смертних.

— Це що, похвала? — Хедж нахилився до Лео. — Не думаю, що це була похвала.

Енцелад широко розкрив рота, і його зуби почали світитись.

— У боки! — крикнув Лео.

Джейсон і Хедж пірнули ліворуч, коли велетень видмухнув вогонь — пекельний струмінь, якому навіть Фестус би позаздрив. Лео сховався позаду бульдозера, завів свій саморобний пристрій і кинув його на водійське сидіння. А потім понісся праворуч у напрямку лісозаготівельної машини.

Краєм ока він побачив, як Джейсон підвівся і кинувся на велетня. Тренер Хедж розірвав свій ясно-жовтий піджак, який охопило полум’я, і розлючено бекнув:

— Мені подобався цей одяг!

А потім він здійняв свій кийок і теж кинувся у напад.

Перш ніж вони встигли наблизитись, Енцелад грюкнув списом по землі. Уся гора затряслась.

Ударна хвиля збила Лео з ніг. Він кліпнув очима, на мить оглушений. Крізь імлу від горілої трави і різкого диму він побачив, як на іншому кінці галявини важко піднімається на ноги Джейсон. Тренер Хедж знепритомнів. Він упав горілиць і вдарився головою об колоду. Волохаті ноги стирчали догори, а ясно-жовті штани сповзли до колін — картина, бачити яку Лео, без сумнівів, було зайвим.

Велетень проревів:

— Я тебе бачу, Пайпер МакЛін!

Він повернувся і видмухнув вогонь у рядок кущів праворуч від Лео. Пайпер вибігла на галявину, наче схвильована куріпка. Підлісок позаду неї палав.

Енцелад розсміявся.

— Радий, що ти прибула. І принесла мені трофеї!

У Лео скрутило нутрощі. Саме про таку мить попереджала їх Пайпер. Вони станцювали під його дудку.

Велетень, напевно, прочитав вираз обличчя Лео, тому що розреготався навіть гучніше.

— Отож бо, сину Гефеста. Не очікував, що ви залишатиметесь живими так довго, та яка різниця? Пайпер МакЛін привела вас і цим скріпила угоду. Якщо вона вас зрадила, я дотримаю свого слова. Нехай забирає свого батька і йде. Яке мені діло до кінозірки?

Тепер Лео міг розгледіти тата Пайпер. На ньому була довга розідрана сорочка і рвані широкі штани. На босих ногах збився бруд. Виявилось, що він не цілковито втратив свідомість. Він підвів голову і застогнав — еге ж, без сумнівів, це був Трістан МакЛін. Лео бачив це обличчя в достатній кількості фільмів. Але зараз на його щоці був кепський поріз, і він виглядав слабким і кволим — аж ніяк не героїчним.

— Тато! — скрикнула Пайпер.

Пан МакЛін кліпнув, намагаючись прийти до тями.

— Пайпс?.. Де?..

Пайпер оголила кинджал і впилась очима в Енцелада.

— Відпусти його!

— Авжеж, люба, — прогримів велетень. — Присягни мені на вірність, і питання буде вирішено. Тільки от інші мусять померти.

Пайпер глянула на Лео, а потім на тата.

— Він тебе вб’є, — застеріг Лео. — Не довіряй йому!

— Ой, ну годі, — заревів Енцелад. — Знали, що я народився для битви з самою Афіною? Мати Гея створила кожного з нас із певною метою, призначених для битви і знищення окремих богів. Я був долею Афіни, анти-Афіна, можна сказати. У порівнянні з деякими моїми побратимами — я малий! Але я розумний. І я дотримаюсь нашої угоди, Пайпер МакЛін. Це частина мого плану!

Джейсон уже був на ногах, зі списом напоготові, та перш ніж він встиг щось зробити, Енцелад заревів — так голосно, що крик пролунав знизу в долині і його, напевно, почули аж у Сан-Франциско.

На краю галявини здійнялась дюжина огроподібних[50] створінь. З жахом Лео збагнув, що вони не просто ховались там. Вони виросли безпосередньо із землі.

Огри почовгали вперед. Вони були маленькими в порівнянні з Енцеладом, десь сім футів заввишки. У кожного по шість рук — одна пара на звісному місці, друга росла над плечима, а третя стирчала із ребер. З одягу вони мали лише драні пов’язки на стегнах, і навіть з протилежного краю галявини Лео відчував, як від них смердить. Шість типів, що ніколи не мились, з шістьма руками у кожного. Лео вирішив, що якщо переживе цей день, то проведе під душем години три, тільки щоб забути цей сморід.

Лео зробив крок до Пайпер.

— Що... що вони таке?

Її клинок відблискував пурпуровим світлом від багаття.

— Гігіни.

— Англійською? — запитав Лео.

— Земленароджені, — відповіла вона. — Шестирукі велетні, які бились із Джейсоном — першим Джейсоном.

— Дуже добре, дорогенька! — Енцелад начебто був у захваті. — Вони жили в жалюгідному місці в Греції під назвою Ведмежа гора. Гора Діабло набагато ліпша! Вони молодші діти Матері Землі, але мають власне призначення. Вправні з будівельним спорядженням...

— Вжик-вжик! — закричав один з породжених землею, а решта підхопила наспів, і кожний з них рухав шістьма руками так, наче керував авто, тож це нагадувало якийсь химерний релігійний ритуал. — Вжик-вжик!

— Еге, дякую, хлопці, — сказав Енцелад. — А ще їм треба звести рахунки з героями. Особливо з будь-ким на ім’я Джейсон.

— Єй-сон! — заверещали земленароджені. Усі вони підняли грудки землі, які стверділи