Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

">[776]. Замість цього Ахметов «обіцяв не допустити розгону бандформувань сепаратистів, не реагував на мародерство й насильство бойовиків ДНР у Донецьку, закликав [київську] владу почути російських терористів Стрелкова [Ґіркіна] та Бородая, видаючи їхні вимоги за “голос Донбасу”»[777]. Подвійну гру Ахметова можна побачити і завдяки тісним зв’язкам із колишнім «главою ДНР» Олександром Захарченком, який «певний час був частиною донецького клану». Згідно із твердженнями анонімного джерела, на які посилається російська «Новая газета», Ахметов запитав Суркова, чи погодиться той призначити Захарченка «главою ДНР» як спосіб гарантувати захист своїх активів[778]. Починаючи від березня 2014 року, коли шляхи бойовиків організації «Оплот» й міського голови Харкова Кернеса розійшлися, «до фінансування “Оплоту” долучилися люди з оточення Ріната Ахметова»[779]. Ахметов зустрівся із представниками місцевих проросійських сил 8 квітня 2014 року та висловив їм свою підтримку лише за чотири дні до того, як Ґіркін і «зелені чоловічки» прибули на Донбас, що «наводить на думку, наче він добре інформований про те, що відбувається»[780]. Російський аналітик Дмітрій Трєнін пише, що українські ділові та політичні лідери, «які давно були близькі до Кремля, спонсорували та заохочували ранні протести в регіоні проти центральної влади в Києві»[781].

Союзник Ахметова від 1990-х років, колишній найманий убивця Юрій Іванющенко був відверто зацікавлений у підтримці антимайданівських бойовиків і російських маріонеток на Донбасі. Журналістка-розслідувачка, а пізніше народний депутат Тетяна Чорновол знайшла свідчення того, що Іванющенко фінансував колишніх лідерів організованої злочинності, які захопили владу в Горлівці та Єнакієво (де розташовано його палац)[782].

Наявні прямі докази того, що в Луганську «хазяїн» місцевого крила Партії регіонів Олександр Єфремов нишком змовився з російськими маріонетками. За даними журналістів, Єфремов, який раніше очолював фракцію «регіоналів» у Верховній Раді, «повністю контролював Луганськ, і всі помітні кадрові призначення в місті відбувалися лише після узгодження з ним»[783]. За твердженням його опонента Володимира Ландика, в лютому 2014 року Єфремов зустрічався з радником російського президента Сєрґєєм Ґлазьєвим у своєму луганському палаці і погодився підтримати захоплення області росіянами в обмін на те, що саме він залишиться місцевим «хазяїном»[784]. «ЛНР» — «це проект колишнього голови облдержадміністрації Єфремова», у якого були тісні зв’язки з «народним губернатором» Валерієм Болотовим. У штаті «ЛНР» працювали колишні члени Луганської обласної державної адміністрації, призначені під тиском Єфремова[785]. Перший «глава ЛНР» Валерій Болотов був підручним Єфремова в незаконній діловій активності та корпоративному рейдерстві. До складу «уряду ЛНР» увійшли багато колишніх активістів Партії регіонів або співробітників міського голови Луганська Сергія Кравченка, якого обрали на цю посаду за сприяння Єфремова. Колишній генеральний директор Луганської обласної державної телерадіокомпанії Родіон Мірошник також став одним із керманичів «ЛНР».

ПРОЕКТ «НОВОРОСІЯ»

Упродовж нетривалого періоду 2014–2015 років Путін неодноразово повертався у виступах до ідеї «Новоросії», яку він побічно зачепив ще в 2008 році у своїй промові в НАТО. Проте ця історія зблякла, а сам він заплутався, які ж території мають належати до «Новоросії». Як відомо, у 1764–1802 роках і 1822–1874 роках в Російській імперії існували дві адміністративні одиниці під назвою «Новоросія», до складу жодної з яких не входили Харків і Слобідська Україна. Але Путіна це не зупиняє: він дотримується прагматичного підходу до історії — незалежно від того, йдеться про християнізацію Київської Русі (у той час, коли Москви ще не існувало) чи про Новоросію.

17 квітня 2014 року Путін риторично запитав, чому радянські лідери віддали Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв і Одесу радянській Україні. Подібним чином у 1990-х роках російські націоналісти, зокрема мер Москви Юрій Лужков, ставили питання про те, чи не сп’яну Микита Хрущов «подарував» радянській Україні Крим. «Згодом, з різних причин ці території відійшли. А народ же там залишився», — заявив Путін.

Насправді Новоросія як частина Російської імперії ніколи не була населена російською більшістю: тут переважали українці, а саме українські селяни, які вирушили туди після її анексії Санкт-Петербургом. За даними царського перепису 1897 року, українські селяни становили більшість населення у всьому регіоні Новоросії[786] (як уже зазначалося, цей перепис розглядав «малоросів»-українців як підгрупу «росіян»). Ці землі також населяли євреї, румуни й татари; росіяни, до яких звично апелював Путін, масово стали прибувати значно пізніше, під час радянської індустріалізації