Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

• машинописний текст вірша «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», в якому зводяться наклепи на радянську дійсність, паплюжиться життя радянського народу, який начебто «злиденний і духовно збіднений»;

• рукописний та машинописний примірники вірша «Колеса глухо стукотять…», в якому Стус зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, зображаючи нашу країну як «концтаборів союз».

Зазначені ворожі документи зберігав у себе вдома в м. Києві до дня вилучення їх під час обшуку 14 травня 1980 року.

Залишаючись на антирадянських націоналістичних позиціях, в другій половині 1979 року — на початку 1980 року з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив у місті Києві для подальшого розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість» («Памятка украинского борца за волю»), який за своїм змістом і спрямуванням є відверто антирадянським, наклепницьким. В ньому Стус з націоналістичних позицій зводить злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, викладає конкретну програму боротьби проти Радянської влади, обстоює необхідність створення так званої «незалежної України». При цьому закликає проводити ворожу діяльність шляхом створення «широкої мережі правозахисних об’єднань» на платформі «забезпечення незалежної України, організації випуску періодичних журналів типу “Укр. вісника” і т. д.». Наклепницьки твердить, що Україну нібито тримають «в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду», виправдовує антирадянську, антинародну діяльність бандитів ОУН-УПА, називаючи її «національно-визвольним рухом».

Зазначений антирадянський документ зберігав у себе вдома в м. Києві до вилучення його під час обшуку 14 травня 1980 року.

Поряд з виготовленням, розповсюдженням і зберіганням ворожих документів Стус протягом тривалого часу з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську агітацію і пропаганду в усній формі, поширюючи злісні вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.

Так, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та спілкуючись з грудня 1974 року по січень 1977 року з засудженим за антирадянську діяльність Сіриком Миколою Івановичем, в неодноразових розмовах з ним систематично висловлював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини, а органи Радянської влади начебто чинять «беззаконня», арештовують і засуджують «невинних людей». Існуючий в нашій країні лад називав «фашистським» та порівнював його з режимом царської Росії; заявляв, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація», яку, за його словами, чинять органи Радянської влади, що УРСР начебто не є рівноправною республікою, а перебуває в підневільному стані. Обробляючи Сірика в антирадянському націоналістичному дусі, закликав його до проведення активної ворожої діяльності, заявляючи, що «проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять, починаючи від антирадянської агітації та пропаганди до вчинення терористичних акцій».

Перебуваючи на засланні в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з тією ж ворожою метою в період з весни 1977 року до літа 1979 року під час розмов з мешканцями цього селища систематично зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.

Зокрема, в розмовах з робітником рудника імені Матросова Шаврієм Іваном Ніканоровичем по місцю роботи та в гуртожитку в названий вище час наклепницьки стверджував, що в нашій країні начебто відсутня свобода, що органи Радянської влади нібито порушують права громадян, творять «беззаконня» і «пригнічують народні маси».

В той же період під час розмов з начальником відділу кадрів вказаного рудника Шаріповим Рашідом Гаріфовичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі відсутні свобода слова, друку, пересування, намагався порівняти органи Радянської влади з гестапо та з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».

Під час розмов з завідуючою книжковим магазином зазначеного селища Банніковою Альбіною Миколаївною в жовтні-листопаді 1977 року, в вересні 1978 року та в березні 1979 року наклепницьки твердив, що записані в Конституції СРСР права і свободи для радянських людей неначе є «фікцією», «вигадкою» для обману радянського народу і світової громадськості, оскільки ці права, за його словами, начебто порушуються органами Радянської влади, що в нашій країні нібито відсутня демократія, чиниться «цинічне беззаконня». Державний лад нашої країни порівнював з режимами дореволюційної Росії та фашистським, в той же час вихваляв «демократію» і спосіб життя в капіталістичних країнах.

В період від грудня 1977 року до липня 1979 року під час розмов з прохідником рудника ім. Матросова Радевичем Євгеном Володимировичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто «грубо порушуються права громадян», органи влади «раз у раз чинять беззаконня», безпричинно переслідують «передових людей». З ворожих позицій висловлювався, що Радянський уряд нібито «гнобить» народні маси і творить у країні «цинічне беззаконня». Намагався довести, що Україна нібито є «колонією Москви», перебуваючи в складі Союзу РСР, начебто не має прав суверенної республіки, та закликав Радевича до проведення ворожої діяльності, заявляючи, що «українцям» треба вести «національно-визвольну боротьбу» за «звільнення України».

У грудні 1977 року під час розмови з прохідником вказаного рудника Голубенком Василем Васильовичем, висловлюючи своє невдоволення існуючим в нашій країні державним і суспільним ладом, зводив наклепницькі вигадки на демократичні основи радянського суспільства, заявляв, що радянські люди нібито обмежені в своїх громадянських правах, а також вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, де начебто існує справжня демократія.

Проживаючи в гуртожитку в одній кімнаті з головним енергетиком фабрики цього ж рудника Русовим Євгеном Костянтиновичем, в період з січня 1978 року до червня 1979 року під час розмов з ним наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто відсутня демократія, існує свавілля та беззаконня. Разом з цим радянський державний і суспільний лад ототожнював з режимом царської Росії, стверджував, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація». Наклепницьки заявляв, що Українська РСР начебто не є рівноправною республікою в складі СРСР, а також виправдовував злочинну діяльність бандитів ОУН.

У березні 1978 року в кімнаті гуртожитку вказаного селища в присутності прохідника Ковальова Георгія Івановича і його дружини Ковальової Світлани Григорівни зводив наклепницькі вигадки