Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

— Куди?

— До Катца.

— Ти ненормальна?

Одрі не відповіла. Вона й справді була ненормальна й саме тому найкраща.

— У жодному разі, — додав він, мовби переконуючи себе самого. — Надто ризиковано. І далі переглядай архів. Мусимо працювати з тим, що маємо. Завтра прочеши той район, але я більше й чути не хочу про зламування. За тобою стежить уся поліція, Господи!

Він поклав слухавку й зробив собі ще кави. У животі пекло від шлункового соку, але збирався гарувати цілу ніч. Усівся на диван і нарешті вирішив розгорнути досьє Ізабель Баррер.

Його фліки провели ґрунтовну роботу. Відкопали все, що могли, про цю психіатриню, не менш, а то й більш схиблену за її пацієнтів. Слідкуючи за її пригодами (Ізабель зналася на божевіллі), Ерван думав про Отто Ґросса, одного з найкращих учнів Зиґмунда Фройда, психа й токсикомана, який зрештою помер, замерз на вулиці. Ервана зачарував образ божевільного психіатра — у ньому він бачив ту саму логіку, що й у власній професії: чи можна бути гарним фліком, якщо ти не потенційний злочинець? Слід було знати ці безодні, щоб їх досліджувати, або принаймні максимально до них наблизитися. Морван завжди казав: «Вони — хвороба, а ми — вакцина: у нас ті самі мікроби».

У підшивці було кілька фотографій. Ізабель мала похмуру й тривожну вроду. Змінювалися одяг, зачіска, макіяж, але в ній залишалася та сама загадкова грація. Вона пройшла шлях від юної студентки — наелектризовані пасма, неспокійний погляд і лялькові риси обличчя — до мертвого андрогіна наприкінці свого шляху, Еріка Катца. Особливо вражала фотографія, зроблена під час одного арешту: Ізабель мала коротке волосся й нацистський однострій (з-під чорного плаща виднілися нашивки). Цей знімок нагадав йому фільм 70-х років «Нічний портьє» про стосунки садо-мазо між німецьким офіцером і єврейкою, колись ув’язненою в концтаборі. Ізабель, здавалося, грала обидві ролі. Вона була одночасно Шарлоттою Ремплінґ та Дірком Боґардом, жертвою і катом. Чого ця психопатка хотіла від Ґаель? Як вона була пов’язана з Людиною-цвяхом? Чому і як Анн Сімоні стала її пацієнткою? Де вона нарила адресу Людовіка Перно? Найманець-фашик, час від часу таємний агент і вбивця, був не з тих людей, яких знаходять у довіднику.

Перейшов до загальних даних. Баррери в Клермон-Феррані були відомою родиною. Власники пралень, а потім підприємств з хімічного чищення упродовж не одного покоління. На сьогодні вони керували імперією — сотня закладів по всій Франції. У кількох вирізках із газети йшлося про їхні чвари з громадськими організаціями екологів та профспілками через перхлоретилен, розчинник, що використовується на таких підприємствах, канцерогенний і небезпечний для довкілля.

Ерван уже клював носом — усе це було не надто захопливо, — коли згадав, що брат Ізабель, Олів’є, якраз приїхав до Парижа по тіло. Він погортав папірці та знайшов номер його мобільного, нашкрябаний на кутику одного з протоколів.

Ерван сподівався зустрітися з тим чоловіком особисто, але з тону співрозмовника зрозумів, що доведеться вдовольнитися кількома відповідями по телефону. Він назвався, пояснив, що потребує деякої інформації для закриття справи про смерть Ізабель, і отримав неохочу згоду. Значно пом’якшив запитання, продумані заздалегідь.

— Скільки ви не бачилися з сестрою? — почав турботливим тоном.

— Десять років. Її хвороба… Ми, можна сказати, обірвали всі зв’язки.

Скандал після смерті батьків, який згадував Фавіні, певно, через спадок.

— Ізабель завжди мала частку у вашій компанії?

— Вас це не стосується. Що саме ви шукаєте? Вам замало того, що ваші дії призвели до її загибелі? Запитуй конкретніше: твій час добігає кінця.

— Перед смертю, — Ерван заговорив твердіше, — Ізабель дещо сказала, й це може пов’язувати її з однією нашою справою.

— Моя сестра страждала через серйозні психічні розлади. Те, що вона могла чи не могла сказати, не має жодного… раціонального пояснення.

— І все-таки, вона володіла точними даними, пов’язаними з однією кримінальною справою, що саме по собі викликає занепокоєння. Я хотів би уточнити у вас кілька фактів.

Приречене зітхання можна витлумачити як згоду. Олів’є Баррер завжди очікував катастрофи з боку сестри. Її смерть на вулиці дю Ренар під колесами авто в чоловічому вбранні була тільки одним із варіантів.

— Вона втратила чоловіка й обох дітей 2006 року… — вів далі Ерван.

— Філіпп тоді вже не був її чоловіком. Вони розлучилися за чотири роки до нещастя.

— Але вам повідомили про аварію?

— Звісно. Уся родина була на похороні. Бідолашні хлопчики…

Якась нотка в його голосі змусила Ервана запитати:

— А Ізабель там була?

— Ні, — трохи повагавшись, зізнався чоловік.

— Чому?

— Невідомо.

Ерван уявив собі кладовище Ліля, склеп, де психіатриня забальзамувала свого колишнього чоловіка й дітей за давньоєгипетською традицією. Вона не була на похороні, але прийшла вночі, щоб викопати тіла й поховати їх по-своєму. Поки що про цей бік справи ніхто не знав.

Зміна курсу:

— Ви знали, що вона поновила свої… консультації?

— Ні.

— Що вона практикувала під вигаданим іменем?

— Уперше чую.

— Що це ім’я було чоловічим?

— НІ! Якою мовою з вами ще говорити? Ні я, ні будь-хто інший з нашої родини більше не підтримували з нею зв’язку. Вона відмовилася від нас. І чути про нас не хотіла…

— Чому?

Чоловік знову зітхнув:

— Параноя. Вона думала, що ми хочемо її вбити, викрасти, покласти в лікарню, у різні дні по-різному. Моя сестра була… хвора. Жахливо хвора. Уже пізно, майоре.

Директор мережі закладів з хімічного чищення говорив з легким овернським акцентом, але переважно завдяки його тону складалося враження, ніби він говорив з вершини котрогось вулкану в своєму регіоні.

— Ви заходили до її кабінету? — Ерван зробив ще одну спробу.

— Ні. Поки що я приїхав лише