Читати книгу - "Фундація та Земля"

— І яку пам’ятаєте до деталей, чи не так?

— Досконало, пане. Мене було створено, і деякий час, наскільки б нетривалим він мені зараз не видавався, я існував у світі косміків, на Аврорі.

— Тій, що із… — Тревіз затнувся.

— Так, пане. Тій, що із собаками.

— Ви про це знаєте?

— Так, пане.

— То як тоді ви опинилися тут, якщо спершу жили на Аврорі?

— Пане, я прибув сюди на самому початку заселення Галактики з метою попередити утворення радіоактивної Землі. Зі мною був інший робот на ім’я Ґіскард, здатний вчувати та змінювати свідомість.

— Як це робить Блісс?

— Так, пане. У якомусь сенсі ми зазнали поразки, і Ґіскард припинив працювати. Однак перед зупинкою він зробив так, щоб я отримав його дар, і доручив мені опікуватися Галактикою, а надто Землею.

— Чому саме Землею?

— Частково через чоловіка на ім’я Елайджа Бейлі, землянина.

— Ґолане, це фольклорний герой, якого я деякий час тому згадував, — збуджено втрутився Пелорат.

— Фольклорний герой, пане?

— Доктор Пелорат має на увазі особу, якій багато чого приписують, — пояснив Тревіз, — і яка може бути сплавом багатьох справжніх історичних постатей або ж цілком вигаданою.

Деніл на мить замислився, а тоді доволі спокійно відповів:

— Це не так, панове. Елайджа Бейлі справді існував, і він був однією людиною. Я не знаю, що кажуть про нього ваші легенди, однак насправді Галактику без нього могли ніколи не заселити. На його честь я щосили намагався врятувати все можливе із Землі після того, як вона почала ставати радіоактивною. Моїх товаришів-роботів розіслали по Галактиці, щоб ті спробували повпливати на людей там і сям. Колись я добився початку переробки ґрунту Землі. Значно пізніше добився початку терраформування світу, що обертався довкола зірки поблизу, яку тепер називають Альфою. Ні з тим, ні з тим я не досяг справжнього успіху. Я ніколи не міг змінювати людську свідомість повністю за власним бажанням, бо зав­жди існував шанс нашкодити людям, чию свідомість я змінював. Розумієте, я змушений був, і змушений досі, підкорюватися законам робототехніки.

— Так?

Не потрібно було ментальної сили Деніла, щоб уловити в цьому односкладовому слові невпевненість.

— Перший закон, пане, — сказав він, — такий: «Робот не може нашкодити людині або ж власною бездіяльністю допустити, щоб людині було заподіяно шкоду». Другий закон: «Робот мусить виконувати накази людей, якщо вони не супере­чать Першому законові». Третій закон: «Робот мусить захищати власне існування, якщо тільки це не суперечить Першому чи Другому законові». Звісно, я переказую їх вам приблизними формулюваннями. Насправді ж вони є складними математичними конфігураціями шляхів у наших позитронних мізках.

— Вам важко виконувати ці закони?

— Я мушу, пане. Перший закон є беззаперечним, і він майже повністю забороняє мені використовувати моє ментальне обдарування. Якщо маєш справу з Галактикою, будь-який план дій може потенційно нашкодити. Якісь люди, і, можливо, численні, завжди страждатимуть, тож робот має намагатися мінімізувати шкоду. Однак із такою множинністю можливостей для рішення потрібен час, і навіть тоді цілковитої впевненості немає.

— Розумію, — мовив Тревіз.

— Упродовж усієї галактичної історії я намагався згладити найгірші вияви ворожнечі й катастроф, які постійно вирували в Галактиці. Час від часу й певною мірою мені це могло вдаватися, однак якщо ви знаєте свою галактичну історію, то зрозумієте, що успіх мій був нечастим і невеликим.

— Це мені відомо, — криво всміхнувся Тревіз.

— Якраз перед своїм кінцем Ґіскард замислив закон робототехніки, вищий навіть за Перший. Ми називали його Нульовим законом, не здатні придумати будь-яку іншу назву, що мала б сенс. Нульовий закон стверджує: «Робот не може нашкодити людству або ж власною бездіяльністю допустити, щоб людству було заподіяно шкоду». Це автоматично означає, що Перший закон потрібно змінити так: «Робот не може нашкодити людині або ж власною бездіяльністю допустити, щоб людині було заподіяно шкоду, якщо тільки це не суперечитиме Нульовому закону». Такі зміни слід також застосувати й до Другого та Третього законів.

— Як ви вирішуєте, що шкідливо чи не шкідливо для людства загалом? — спохмурнів Тревіз.

— Ото ж бо й воно, пане, — відповів Деніл. — Теоретично Нульовий закон розв’язував наші проблеми. На практиці ж ми не змогли цього вирішити. Людська істота — конкретний об’єкт. Шкоду, завдану особі, можна виміряти й оцінити. Людство ж — поняття абстрактне. Як нам із ним упоратися?

— Не знаю.

— Чекайте, — мовив Пелорат. — Ви могли перетворити людство на єдиний організм. Гею.

— Саме це я й намагався зробити, пане. Я замислив утворення Геї. Якби людство можна було зробити єдиним організмом, воно стало б конкретним об’єктом, і ми могли б із ним упоратися. Однак створити надорганізм виявилося не так легко, як я гадав. Почати з того, що цього не можна зробити, якщо люди не цінуватимуть надорганізм більше за власну індивідуальність, і я мусив знайти спосіб мислення, який це б уможливлював. Це було задовго до того, як я подумав про закони робототехніки.

— О, то геянці і справді роботи. Я від початку підозрював.

— У такому разі, пане, ваші підозри були хибні. Вони люди, але в їхніх мізках твердо вкорінено аналог законів робототехніки. Вони мусять цінувати життя, справді його цінувати. І навіть коли це було зроблено, лишалася серйозна хиба. Надорганізм, що складається лише з людей, нестабільний. Його неможливо організувати. Потрібно додати інших тварин, тоді рослини, тоді неорганічний світ. Найменшим по-справжньому стабільним надорганізмом є цілий світ, і то достатньо великий і складний, щоб мати врівноважену екосистему. Ми довго не могли цього зрозуміти: Гея стала довершеною і готовою рухатися до Галаксії лише століття тому, та й це забере тривалий час. Однак, можливо, не такий тривалий, як уже пройдений шлях, оскільки тепер ми знаємо правила.

— Однак вам потрібно було, щоб я ухвалив рішення за вас. Так, Деніле?

— Так, пане. Закони робототехніки не дозволили б мені чи Геї ухвалити рішення й допустити шанс шкоди для людства. А тим часом п’ятсот років тому, коли здавалося, що я ніколи не розроблю методів оминання всіх труднощів на шляху до утворення Геї, я звернувся до другого найкращого варіанта й допоміг посприяти розвитку психоісторії.

— Я мусив здогадатися, — пробурмотів Тревіз. — Знаєте, Деніле, я починаю вірити, що вам справді двадцять тисяч років.

— Дякую, пане.

— Стривайте-но, — мовив Пелорат. — Здається, я дещо розумію. Деніле, ви самі належите до Геї? То це так ви знали про собак на Аврорі? Через Блісс?

— Де в чому ви маєте рацію, пане. Я приєднаний до Геї, хоча й не належу до неї.

— Схоже на Компореллон, — звів догори брови Тревіз, — світ, який ми відвідали одразу після Геї. Він наполягає, що не належить до Конфедерації Фундації, а тільки приєднаний до неї.

Деніл повільно кивнув.

— Гадаю, ця аналогія годиться, пане. Як приєднаний до Геї, я можу усвідомити те, що усвідомлює Гея — наприклад, в особі жінки, Блісс. Однак Гея не може усвідомити того, що усвідомлюю я, тож так я можу зберігати свободу дій. Ця свобода дій необхідна, доки Галаксія не стане довершеною.

Тревіз якусь мить невідривно дивився на