Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

У неділю рідні Еліма влаштовують сімейний день. Ми вийшли через магічні двері, розташовані на першому поверсі особняка, і опинилися на гарній садибі з величезною дерев'яною спорудою незвичної форми. Навколо пишні дерева, квіти, у дворі розташувався ставок з ліліями, вдалині видніється широка річка, з протилежного боку негустий ліс. Я вперше увійшла до тих самих дверей і пошкодувала, що раніше їх не відчиняла. Виявляється, це садиба Аліти та її чоловіка Дженарда. Елім називає її Дартонвіль, а основний сімейний будинок - Нотрилхоум, є ще Нотриленд, де живуть вихованці всієї родини, там же тепер мешкає і Алі.

- Сідай тут, маленька, - Елім показує на величезне плетене крісло, розташоване поруч із подібними, в яких уже розмістилися всі рідні парами. Як тільки я спробувала сісти, Елім перемістився під мене, і я опинилася на його колінах. Усі дружно посміхнулися, а я притулилася до чоловічих грудей. Якийсь час мені було ніяково, але я почала звикати до того, що Елім не приховує своїх почуттів і часто відверто обіймає мене в присутності рідних. Інші так не поводяться, але, судячи з поглядів, нас не засуджують, дивляться з розчуленням.

Бесіда протікає мляво, але це не пригнічує, всім зручно. Чоловіки поговорили про справи, але швидко відійшли від цієї теми, побачивши, як жіноча половина сім'ї позіхає. Ми п'ємо безалкогольні коктейлі, обіймаємося з Елімом, періодично він нишком тицяє в мене членом, лоскоче, щоб я сміялася. У такі моменти я переповнена любов'ю та щастям.

- Ені, скажи будь ласка, - я вловила момент, коли чоловіки відійшли до мангалу, на якому готується м'ясо для всієї нашої великої компанії, - що я маю відчути, якщо це призначення? Мені здається, я вже все це відчуваю, а Елім каже, що все не так.

- Пам'ятаю, що в перші дні у мене все свербіло від бажання до нього доторкнутися, - почала Еніра з мрійливою усмішкою, - мені хотілося бути з ним поруч, розмовляти, дивитися в очі, моє тіло саме йшло до нього, я ніби й не керувала цим. А потім були неконтрольовані сплески. То я його ненавиділа, то знову кохала. Без причини ображалася, але через півгодини знемагала від болю, бо він пішов. Це і прекрасні відчуття, і болючі. Але останнє стосується тих випадків, коли його немає поряд. Я досі страждаю, коли він на роботі. Доводиться займати себе чимось, щоб не піддаватися емоціям, - вона з усмішкою дивиться на свого чоловіка, потім на сина, який примостився біля ніг батька.

- Я відчуваю те ж саме, - говорю тихенько, поглядаючи на Еліма, що стоїть серед чоловіків. - Я не можу без нього, - не знаю, навіщо зізнаюся в цьому Енірі, а не своєму чоловікові.

- Він уже знає? - У розмову включилася Аліта. - Ти йому описувала ці почуття?

- Подібні, але це я усвідомила буквально нещодавно, я досі намагаюся розібратися у собі.

- Скажи йому, - радить Аліта, - все, як ти відчуваєш. Він на це дуже чекає.

Я посміхнулася, продовжуючи дивитися на свого ідеального чоловіка. Серед усіх я знаходжу його за секунду, від нього ніби виходить таке ж червоне сяйво, як я бачила крізь окуляри.

- Еліме, заспівай нам, - просить Еніра.

- Добре, - він підійшов до нас уже з гітарою, сів у вільне крісло поруч зі мною, грає знайому мені мелодію. Саме цю пісню він співав мені у гуртожитку, але зараз я можу дивитися на нього, бачити всі рухи, ловити його погляд на собі, а він дивиться в очі невідривно, вимовляючи кожне слово особисто для мене. До мурашок, до солодких кольок, до приємного тремтіння в тілі.

Навколо нас зібралися всі рідні, уважно спостерігають за тим, що відбувається, я милуюся своїм ідеальним учителем, поглинаю його слова, радію від того, що він мій. Усі оточуючі перестали для мене існувати, навіть природа вже не здається такою гарною, я бачу лише свого чоловіка, лише він у фокусі мого об'єктива. Він закінчив пісню, повільно встає, в руках миготить маленька коробочка, вкрита червоним оксамитом. Він за крок від мене, трохи схиляється, і я розумію, що він ось-ось стане переді мною на одне коліно.

Господи!

Що зараз буде?

Тільки не так! Не у всіх на очах!

Я цього не витримаю!

Навіщо він так зі мною?

Я перемістилася. Від страху чи від несподіванки сама не знаю. Втекла, але недалеко.

Стою біля води, озираюся. Бачу свого чоловіка на тому самому місці, але вже у вертикальному положенні. Кілька секунд він дивився на всі боки, потім зупинив погляд на мені. Інші так само дивляться в мій бік, а я стою на березі річки, смикаю пальцями свій одяг, не можу вгамувати тремтіння у всьому тілі, мене вже колотить.

Я мушу повернутися і вибачитися, я просто злякалася. Він мене зрозуміє.

Нерозумно вийшло. Вже соромно.

Як тільки я зробила крок у тому напрямку, Елім зник з моїх очей. Його рідні залишилися на своїх місцях, а мій хлопець зник. Мені стало страшно, холод побіг униз тілом, ступні перестали слухатися. Кілька хвилин я простояла в нерішучості, потім перемістилася на те місце, де була раніше.

- Де Елім? - Запитую всіх Нотрилів, переводжу погляд від одного обличчя до іншого. Усі засмучені, але ніхто нічого мені не каже, ні слова докору.

- Він пішов, - відповіла Аліта.

- Куди?

Вона знизала плечима, решта так само дала зрозуміти, що не знають, де подівся молодший.