Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Ви можете його покликати, будь ласка? - дивлюся по черзі на братів Еліма, потім на Аліту. Адже я знаю, що вони можуть спілкуватися з ним на відстані.

- Він не прийде, - коротко відповів старший із братів.

- Чому? – мій язик ледве ворушиться, все тіло зводить від страху.

У відповідь знизали плечима.

Що я наробила?

Дурна!

Маленька дурочка!

Я образила його в присутності всієї родини. Втекла, коли він хотів зробити мені пропозицію. Я образила його, принизила.

Дуринда!

Мені так шкода.

- Поклич його сама, - каже з добротою Еніра, - Калеан мене чує на відстані, якщо я йому кричу. Може й у вас так вийде.

Я перемістилася до річки, щоб залишитися наодинці. Кличу Еліма, прошу у нього вибачення, благаю повернутися, але у відповідь нічого не відбувається. Груди душать ридання, але я тримаю все в собі, намагаюся не плакати. Вже минуло півгодини, отже, він повинен перестати ображатися, повинен повернутися до мене.

Сіла на траву, схилила голову на коліна, схлипую, продовжую кликати його крізь сльози, тисну на жалість, проганяю погані думки. Найстрашніша з них: він пішов до Джейли, щоб розслабитися і відпочити від мене. Вона давала йому все, що він хотів, цілих три роки, а я поводжуся, як дитина. Йому доводиться підлаштовуватися під мене, до того ж я і сама не можу зрозуміти своїх почуттів, не те щоб передати їх хоча б словесно. Йому зі мною і так важко, а я тут ще й брикнула з незрозумілої причини.

- Пробач мені, Еліме, пробач, будь ласка.

Я зібралася з силами, повернулася до родичів, попередньо змахнувши сльози і спробувавши приховати факт, що я плакала.

- Ви не знаєте, де він може бути?

Знову знизують плечима. Ну звичайно, при такому виборі місць важко припустити, що він може бути десь у певній точці. Він міг переміститися будь-куди. І будь неладна ця руда Джейла, я знову подумала про неї. До горла підступив ком, до очей прилили сльози, я відвернулася від очей, що дивляться на мене.

- Він скоро повернеться, не хвилюйся, Лаурі. Елім довго не ображається, а на тебе і не зможе ображатися довше години, так що скоро буде тут, - Аліта каже заспокійливим тоном, але мені легше не стає.

- Знаєш, він може бути в тому будиночку, - Еніра показала на стежку, що йде вздовж річки, але жодного будиночка на ній я не побачила. - Якщо піти цією дорогою, то вийдеш до трикутної хатини, він любить там бувати. Завжди йшов туди, щоб помріяти про свою призначену.

- Дякую, - я підскочила і побігла до стежки, потім перемістилася на відстань, яка досягається погляду, знову пробігла трохи, перемістилася ще раз і опинилася біля невеликого будиночка.

Я підійшла, смикнула за дверну ручку, але вона не піддалася.

- Там зачинено, Лаурі, - почула голос, по якому вже почала нудьгувати, - ключ у мене, - у його руці блиснула відмичка. - Потрібен?

- Ні, мені потрібен ти, - зробила крок уперед, хочу кинутися до нього в обійми, а він відступає. - Пробач мені, Еліме, я злякалася.

- Чого ти злякалася, Лаурі?

- Ну… Ти дістав цю коробочку і потім…

- І що ти думала в ній?

- Кільце? - Більше питаю, ніж стверджую.

- І ти вирішила втекти? - Він говорить з образою, я опускаю очі, відчуваю, що мене вичитують.

- Ні, я не хотіла при всіх… Краще віч-на-віч, щоб це був тільки наш момент, тільки для нас двох. Я люблю тебе, Еліме, - роблю ще одну спробу підійти до нього ближче, знаю, що від моїх дотиків він розтане.

- На мою думку, це був ідеальний момент. Чи ти хочеш, щоб усе було по-твоєму?

- Ні, - кажу з інтонацією виправдування, - будь ласка, вибач.

- Лаурі, я піддаюся тобі постійно, підлаштовуюся під твої бажання, роблю так, як буде краще для тебе, але і ти маєш іти мені назустріч. У мене теж є бажання, почуття та свої плани. Я все життя мріяв про цей момент, - у його голосі гірка досада.

- Мені так шкода, пробач мені, - на очі виступили сльози. - Хочеш, я примушу їх все забути, і ми повторимо те саме?

- Лаурі, ти думаєш справа в думці моїх рідних? А як же моя пам'ять? Я ж пам'ятаю, що ти втекла, ніби не хочеш того, чого хочу я.

- Я й тобі можу стерти це з пам'яті, якщо ти дозволиш.

- Ні, Лаурі, не треба, - він повернув голову, а потім зробив крок убік, ніби зібрався йти.

- Будь ласка, Еліме, пробач мені, - кажу в розпачі, готова бігти за ним, а може навіть повзти на колінах. – Що я можу зробити, щоб ти мені пробачив?

Він обернувся, дивно хмикнув, дивиться на мене зацікавлено, трохи посміхається. Бачу по очах, що він щось вигадав. Це дає мені надію. Він готовий мене пробачити, якщо я зроблю…

- Нічого, Лаурі, я вже охолонув, - він змахнув усі ідеї зі свого обличчя, ніби нічого й не вигадував до цього.

- Хочеш зайнятися сексом? - Я схвильована, не придумала нічого іншого, що могла б йому зараз запропонувати. - Прямо тут, хочеш?