Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

І їй не потрібно було заглядати тварині під хвіст, щоб зрозуміти, що це ніякий не жеребець, а лошиця. 

Йовіла тонко і розчаровано посміхнулася. Що ж, тепер у неї принаймні була збіса хороша причина програти. Вітан буде радий. 

 – Що ж, давай хоча би не осоромимося, так? – запропонувала Йовіла коню, – …Стрілко. 

У вусі тварини висіла сережка із іменем. Йовіла потяглася в кишеню своїх просторих штанів і дістала кілька шматочків цукру – вона сподівалася, що цього вистачить, аби Стрілка не скинула її зі спини під час забігу. 

Коли усі учасниці вийшли із тваринами на двір, Стрілка виділялася на їхньому тлі, як кішка серед левів. Аніт вже виїхала зі стайні верхи – вочевидь, щоб продемонструвати, що вона готова вже хоч зараз летіти до перемоги, але їй все ж довелося спуститися на землю, бо стартову смугу їхнього забігу ще навіть не доробили. Те, що конкурс організовувався абияк в останню мить і з того, що було під рукою, ставало все очевидніше.  

Наперед вийшов якийсь чоловічок – низенький і з животом таким великим, що той заходив у будь-яку кімнату перед ним. Він помахав руками, привертаючи загальну увагу, а потім відтарабанив без пауз і жодних інтонацій:

 – Вітаю, вітаю. Перегони ось-ось почнуться, і я маю розкрити вам маршрут. Скачете вперед до похилених верб і стежиною завертаєте в лівий бік, потім їдете ще вперед, на роздоріжжі їдете за вказівниками, струмочок перетинаєте на мосту і потім вийдете ось там, – чоловік вказав на фінішну смугу у протилежному кінці поля.  – У фінал пройдуть тільки троє. Під час перегонів інших учасниць з коней не скидати, чари не насилати, свого коня не бити і не зачакловувати. Усі допоміжні артефакти заборонені. 

Чоловічок у лівреї відійшов до трибун. Живіт помітно хилив його вперед. 

Панна Орс ввічливо кахикнула, знову привертаючи загальну увагу. В руках вона тримала невеликий червоний прапорець. 

 – Ну що ж, по конях, панянки, – зронила вона, і дівчата відразу ж завовтузилися.

У Йовіли не було дуже багато часу на те, щоб дивитися по сторонах – вона була надто зайнята тим, щоб засунути ногу в стремено і її ж не зламати. Вона пихтіла над Стрілкою, а тим часом праворуч від неї сталося щось цікаве. 

Лотті де Ален вміло осідлала коня і вже навіть приготувалася пришпорити його, щоби тварина зробила кілька кроків до лінії, з якої вони мали починати перегони, але її кінь раптово стріпнувся. Навіть не стріпнувся – повноцінно став на диби і кілька разів брикнувся, скидаючи Лотті на землю. 

 – А-ааа! – закричала вона ще до того, як встигла приземлитися. Кінь встав на усі чотири ноги і, граційно переступивши через Лотті, повільно пішов назад до стаєнь. Йовіла дивилася на все це з виряченими очима. Кінь тоді здавався звичайнісіньким – і якби Лотті так не хотілося насолити хоч комусь і вона не влізла перед неї, це Йовіла би лежала зараз на траві і кричала від болю. 

До Лотті вже підбігли кілька служників. Виглядала та і правда зле – красиве лице скривилося від болю, а щиколоток почав набухати і червоніти. Лотті обережно поставили на одну ногу. 

 – Привести вам жеребця назад? – запитав у неї один із служників. Лотті подивилася на нього з таким осудом, наче він запропонував їй скупатися в багні. 

 – Ти сліпий? – звискнула вона. – Не бачив, як ця тварюка мене скинула? В житті більше до неї не підійду… Ведіть мене до цілителя! 

Лотті обережно озирнулася навколо, як наче прикидувала, чи встигнуть її зловити, якщо вона раптово втратить свідомість, але потім все ж вирішила, що воно того не вартує, і повільно зашкутильгала сама. 

Ще до початку випробування одна наречена відсіялася. 

Панна Орс розгублено дивилася вслід Лотті. 

 – Ну що ж… Неприємний випадок, звісно. І так близько до перемоги… Все ж сідайте на коней, любі мої. 

Йовіла кинула погляд на ліве око Стрілки. 

 – Не підведи, конячко, – прошепотіла вона, хапаючись за гриву. Одним ривком віри Йовіла таки всілася на коня і, трохи невпевнено хитнувшись, навіть втрималася у сідлі. Вона кинула погляд на трибуну – Яр підняв вказівний і великий палець у жесті схвалення, а Вітан тільки стурбовано посміхнувся. 

Йовіла спробувала посміхнутися у відповідь, але вона боялася відводити погляд від вух Стрілки довше, ніж на одну секунду. Все ж тварини були значно приємнішими, коли вона на них не сиділа, і коли від них не залежала цілісність її кісток. 

 – Хороша конячка, хороша. Давай, трохи вперед, – Йовіла погладила Стрілку поміж вух, і лошиця наче насмішливо фиркнула їй у відповідь. Фиркнула, але слухняно підсунулася у рядок наречених. 

Панна Орс встала край дороги із прапорцем, піднятим догори. 

 – Коли прапорець опуститься, можете починати, – доброзичливо сказала вона. – Три… два… Один! 

Вона махнула прапорцем, і не встигла Йовіла навіть мигнути, як два коня вже понеслися вперед у куряві. У сідлах вона помітила спини Акулини та Аніт. 

 – Н-но! – гаркнула вона Стрілці, впиваючись шпорами в її боки. Лошиця такого номеру від неї не очікувала, і, вочевидь, тільки через це полетіла вперед – та так швидко, що Йовіла ледь не вилетіла під копита інших коней.