Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Аліна

На вечірці плавців розслабитися або сильно відволіктися не виходить. Краще б я зустрілася з подругою або взагалі вдома залишилася. Гліб намагається приділяти мені увагу. Інші хлопці теж поводяться привітно.

Але дівчата у них... Це щось!

Плавчині, що завалили мене на ковзанці, вони теж тут. Стежать за мною з незадоволеними обличчями.

Я безсумнівно їм не подобаюсь.

Постійно намагаються Гліба від мене відірвати. Загрозливими поглядами закопують. Наче я тримаю його на прив'язі. Напевно, просто не вписуюся в їхню компанію. Голосно не сміюся, не п'ю алкогольні коктейлі, не розумію їх дивакуваті жартики.

Ось і плавання в басейні пропускаю. Зате дівчата-плавчині насолоджуються, липнуть до хлопців, але більше все-таки до Гліба. Трясуть перед ним обтягнутими в купальники принадами. Спостерігаю за ними і не відчуваю ні-чо-го.

Після побаченої фотки з коханим Ведмедем, ніби випалили всі відчуття. Така відчайдушна порожнеча всередині тисне.

Плавчихам не зрозуміти мене. Напевно, на них не сперечалися, не зраджували. Навряд чи хто ризикне. Дівчата спортивні, плечисті, якщо зарядять разок, то мало хлопцям не здасться. Та є у них одна слабкість - Гліб. І у вигляді випадкової перепони бачать мене.

- Зараз будемо шашлики готувати. Аліно, гей, не сумуй! Буде ще веселіше, - підтримує Гліб, виходячи з басейну.

Куди ж ще більше веселощів? Поглядаю на годинник.

- Все добре. Мені сподобалось дивитися, як ви плавали, - брешу. Бо тільки очима там залишалася, а думками знову і знову поверталася до Ведмедя.

Ну як він міг? Як міг? Без кінця про себе повторюю.

Гліб підносить мені коктейль, але я відмовляюсь. Збираюся ж повертатися додому на байку. Боюся заблукати. Тому не хочу залишатися до ночі, тим паче пити алкоголь.

- Сік тобі точно можна, - знаходить заміну Гліб, приносячи мені високий келих.

- Дякую. Сік я із задоволенням вип'ю.

Жага все-таки здолала. Хапаю келих і жадібно п'ю прохолодний грейпфрутовий нектар. Спочатку занадто солодким здався. У кінці дивним присмаком щипав за язик. Але Гліб пояснив, що цей сік непростий, як з супермаркету, він із добірних стиглих плодів для бадьорості та підвищення настрою.

Через час ще один келих мені подав. Цього разу з апельсиновим соком. Присмак той же, в кінці незрозумілий післясмак. Гліб теж пив, як і я. Тому я залишалася спокійною. Всі коктейлі, а ми соки. Плавчині спостерігають і бісяться.

Після шашликів почало сутеніти. Їсти мені не хотілося. І пригнічення, напевно, після жахливої зради Дарського, дає про себе знати. Думки стають дедалі більше туманними, заплутуються. У горлі пересохло, на їжу навіть дивитися не можу.

Плавчині після чималої кількості коктейлів, вирішили вже підійти на рішучі розбірки. Раніше вони лише грубо підколювали, повз проходячи, ніби я їх не чую.

- Глібе, а яке твоя подружка має до нас відношення?

- Вечірка була для нас. Чому ти її привіз?

Ну ось, починається. Розпустили пір'я, гострі дзьоби вперед.

- Я сама приїхала, - випереджаю Гліба.

- Дівчатка, що за допит? - мій знайомий плавець встає з сусіднього стільця. - Мені хотілося запросити Аліну. Ось, вона тут. Тимур був не проти. Хіба я називав вашу думку цінною і значущою?

Насилу кліпаю очима. Намагаюся наводити різкість зору, а то щось обличчя Гліба пливе, спотворюючись на страшну маску злісного троля. Треба ж, який грубий буває. Чому тоді зі мною такий терплячий?

Мишко теж таким був... Та недарма! Заради користі, розваг... А я так щиро кохала його!

Але Гліб же не такий, мотаю головою. Ні-і, він добрий, він допоміг не обманюватися.

Тим часом Гліб сперечається з плавчихами. Вони намагаються мене залучити у перепалку. Друзяки-плавці встають на бік Гліба. Гучно стає у дворі, неприємно. Мені набридло бути на чужій вечірці.

Встаю, беру рюкзак і плетуся по доріжці, чіпляючись ногами за камінчики, де байк залишала.

Ой, а його немає. Як я поїду додому?

Лізу в рюкзак за телефоном, треба час перевірити. Батьки могли сто разів дзвонити. Але телефону там немає. Був же, я пам'ятаю. До шашликів знаходила. Треба ще пошукати. А то зібралася додому... ані телефону, ні байка... Запаморочення ще турбує.

- Алі-іно! - здалеку лунає. Потім ближче, прямо мені у вухо: - Аліно, ти чого? Куди зібралася?

- Як це куди... куди, - слова вимовляються повільно через пригальмованні думки. - Вже час мені. До-дому поїду, до-до-му.

- О ні, тобі рано ще, - Гліб нахабно мене розгортає. - Краще випий ще склянку соку. Вдома нічого цікавого.

Б'ю його рюкзаком. На що Гліб жахливо сміється.

Зовсім вже, чи що?!

- Відпусти-и! - відштовхую хлопця, але він міцно тримає мене за плече.

- Тільки не цього разу, крихітко. Ти заборгувала мені дещо.

Напружую мізки з останніх сил. Грошей не займала, ні про що коштовне не просила. Коли я встигла? Звідки борги?

- Де байк? - прикладаю зусилля, щоб запитати, бо язик дуже погано слухається.

- А, твій транспорт, - прикидається, ніби я незрозумілі речі хочу від нього. - Байк живий-здоровий. Але ти його отримаєш потім. Я краще за байк, ти зовсім скоро зможеш це перевірити.

- Що-що? - здається, я вже задихаюся.

Чи то від задухи, що підступила до горла, чи то від жаху, що Гліб лякаючими натяками заговорив і мій особистий байк кудись приховав. І телефону ж немає! Не можу нікому зателефонувати.

- Ти мене кинула, або вірніше проміняла, Аліно. Даремно, звісно. Проміняла ж не на того, - зло цідить Гліб. - Ти просила не поводити себе, як ніби ми пара. Гаразд, не будемо. Якщо до твого статусу не дотягую. Але ти заборгувала мені, як мінімум, ніч. А може, і більше, Омарова, донька відомого тренера. Ти сьогодні ночуєш зі мною!

Шум у вухах посилюється.

Омарова? Не пам'ятаю, щоб прізвище називала…

Ночувати я з ним точно не буду!

Мені потрібно байк знайти, хоча б через паркан перелізти, якщо хвіртку відкрити не вийде. Куди далі піду, як вийду до дороги, взагалі не маю розуміння. Гірше залишитися тут. Знову я повірила і знову обдурилася.