Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

"Який же цей ключ загублений? - подумки запитував Олег. - Він ось прям. Не бачите, чи що? Здоровий який".

Настоятель Риба поділив гігантську гусеницю на дві рівні частини. До багаторазового збільшення його ключ і так виглядав пуда на 3-и або навіть 3-и з половиною. Тепер золотий ключ був важчим, ніж вмерзлі в лід кораблі неподалік.

Олег почав з цікавістю оглядати рукоять булави, що йому всучив настоятель храму Мари, покійний Йохан. Він промацував руків'я Хільді стібок за стібком у пошуках таємної кнопки чи важеля. Що за механізм може ховатися за її синіми самоцвітами?

"Може здатність Хільді - це постріл шипами на всі боки?" - подумав Олег і зупинив свої пошуки прихованої "кнопки".

Шипи Гільді дивляться на всі боки, подібна властивість булави насамперед уб'є її ж носія. А якщо зброя настоятелів уміє тільки збільшуватися в сто разів, то замерзле море і зовсім не найкраще місце, щоб тестувати булаву Йохана.

Зелена хвиля з послідовників праведного Слива сягнула мертвої туші двохвостої гусениці. Фіолетові роби і чемпіон Жовтих рушили до тієї частини гусениці, що лежала на березі.

Хоч шкірний покров великого аватара Мари тепер і був усіяний повислими вниз руками, тривога все так само витала посеред зимового морозу.

- Але це ще не все! - з висоти пташиного польоту вигукнув настоятель Риба.

Двохвоста гусениця розвалилася впоперек, і з її нутрощів на берег посипалися орди з дрібних осколків Мари. У жорстокій тисняві ці маленькі демони виглядали ще більш злими і замурзаними, ніж попередні.

Монахи з храму Святого Вінчі не здригнулися. Стоячи кількома рядами вздовж вузького берега, жовті роби ланцюгами відганяли вимазаних у червоному гної діток.

Наблизитися до воїна з довгим ланцюгом ризикована справа, але водночас із цим, ланцюг - це далеко не найкраща зброя для використання в строю.

Особливо прудкі виродки Мари вже затесалися всередині рідкої побудови монахів у жовтому. І все це для того, щоб скоро усвідомити - жовті роби навмисно залишали прогалини у своїй побудові.

Монахи Вінчі запускали дітей-демонів до себе всередину, щоб разити їх з усіх боків. Варто було одному з осколків Мари отримати ланцюгом по потилиці, як інший ланцюг уже бичував йому живіт, щиколотки, шию.

Коли ланцюги, що оберталися, досить сильно калічили чудовиськ у дитячих обличчях, менш зайняті з монахів Вінчі підбігали до цих поранених осколків Мари і важкими черевиками втоптували їх у тверду землю.

Потужностей ланцюгової м'ясорубки на всю злу паторочь не вистачало. Частина демонят обходили залізні бічі Вінчі збоку, але тільки для того, щоб зловити обличчям лихий камінь.

Мабуть, у Школі Святої Дірки від Дупи, крім профільних занять на кшталт "Лопання Каші Відрами", був ще й факультатив із розвитком влучності. Інакше як учні цієї Школи жодного разу не зачепили каменем іншого монаха-воїна? Принаймні, ніхто з чернечого війська поки що не скаржився на дружній вогонь.

Діти-демони продовжували виходити з туші двухвостої гусениці на суходіл, і, щоб утримувати уламки Мари в купі, горилам у білих робах довелося взяти каміння побільше і вплутатися в ближній бій.

Білі роби беземоційно дробили дітей-демонів великими кругляками, наче їм дали звичайне доручення з чищення лісових горіхів. Лише найбільший із білих роб не мав у руці каменя.

Великою гілкою від дерева чемпіон Школи Дірки від Дупи вимітав нечисть із берега. Ті дрібні демони, яких він не прибивав до землі одразу, вирушали високо в бік повного місяця. Монстри падали на розриту гусеницею бруківку і дошки. З криками болю осколки Мари ламали собі спини й ноги.

Один такий дрібний каліка повз недалеко від Олега і німих монахів біля нього. Лише однією рукою дитина-демон як могла тягнула саму себе назад до "своїх".

До цієї години, ніч уже складалася вельми скупою на жалість і милосердя до будь-кого. Олег не став змінювати цю даність і рішучим ударом шипастої булави прикінчив породження Мари, що повзало від нього.

Коли Олег підняв свою булаву з місива на землі, німі монахи у фіолетовому зловили ще одного пораненого демоненя в образі хлопчика.

Бойові монахи Мари списами прибили "хлопчика" до землі, але все ніяк не могли покінчити з ним. Золоті гарпуни з великими труднощами встромлялися в надміцну плоть дитини-демона. Її крики і плач ставали дедалі голоснішими. На своє нещастя, цей гад виявився винятково живучим.   

Олег не став чекати, поки його монахи вистелять перед ним килимову доріжку, і одним лише помахом важкої булави добив і цього монстра.  

Запозичена в Оуянга роба пристойно вимокла в чужорідній крові. Олег подумав скинути її, але навіть у запалі бою він відчував сирий холод. Світ не балує лисиць.

Пролунав ще один удар кам'яного язичка всередині музичної чаші. Хвилі вібрацій підім'яли під себе півміста Роз, і Ключ Короля зменшився до колишніх розмірів.

Червоному монахові було більше нема за що триматися, і він полетів униз. Хвилювань від побаченого додало й те, що Риба просто в повітрі знепритомнів. Із заплющеними очима він падав краплею вниз.

Лула з храму Святого Ігуана немов виросла з-під землі. У відновленому шумі великого побоїща черниця з опіком на обличчі миготіла і прикидала, куди впаде настоятель без храму.